💜 Новенька 💜

Розділ 40 🏔

За кілька секунд нашого поцілунку я відірвалася від хлопця та розплющила очі. В коредорі буквально кожний погляд був прикутий до нас. Ні, до мене! Навіть ті, хто ще мить тому байдуже йшов до свого кабінету, зараз витріщалися на мене. Реакція хлопців з команди була неоднозначна: вони бралися за голову, або закривали рот руками та сміялися переглядаючи з нас на ошелешену Моніку. Схоже вона, як і я, просто закам'яніла від шоку. До дівчини підійшла одна з близнят, за нею і решта. Лілі неоднозначно блимнула на мене очима. На секунду я заплющила очі. Відкривши, випручалася з обіймів Пейтона та рушила до класу. Хлопець спочатку не зрозумів, що я роблю, а коли я почула за спиною вигуки мого імені, була вже біля потрібного кабінету. Продзвенів дзвінок, а я прожогом влетіла в клас не оглядаючись.
На уроці, як і очікувалось, на мене вже поглядали деякі учні та перешіптувались. Я просто закрила обличчя руками та просиділа так до кінця уроку. Після того, як гучний дзвоник сповістив про початок перерви я прожогом вилетіла з кабінету. Але всеж таки не встигла.
На вході мене вже чекав Пейтон:
- Що таке?
Хлопець мав стривожений вираз обличчя.
- Навіщо?
- Що?
- Навіщо так? - я буквально злісно випльовувала слова. - Я думала ти, якось нормально про це скажеш, а не виставиш мене посміховиськом!
- Кет, послухай, це було дуже спонтанно, - виправдовувався він.
А тим часом навколо нас вже зібралася юрма людей "непомітно" підслухати нашу розмову.
- Я теж планував це по іншому, але вона не залишила мені вибору.
Я подивилася на хлопця, завагавшись всеж взяла за руку та впевнено потягла до виходу.
- Куди ми?
- У тебе ключі з собою? - запитала я.
- Так, - все ще ошелешено відповів хлоппець.
- От і чудово!
Більше я не промовила ні слова. Привела хлопця на стоянку і зупинилася біля його машини.
- Сідай.
Хлопець ошелешено подивився на мене.
- А уроки? - запитав Пейтон.
Як по команді пролунав дзвоник.
- Це ти мене будеш за уроки картати? - я усміхнулася та прочинила дверцята машини.
Пейтон все ще нічого не розумів, але вирішив послухатися.
Коли хлопець зачинив за собою двері я запитала:
- Куди ми їдемо?
Хлопець усміхнено подивився на мене, знизав плечима, але завів машину та рушив. За мить ми вже мчали містом.
- Що таке Кет? - повернувмя до теми Пей.
Я просто хотіла поїхати світ-за-очі і більше ніколи не повертатися в свою школу. Хоча я й думала, як сформулювати речення, але нічого адекватного на думку не прийшло.
- Я ненавиджу увагу Пей, - серйозно почала я, - це було егоїстично з твого боку.
- Я думав ти сама хотіла...

За хвилин двадцять ми зупинилися перед якимось виступом. Наше містечко вже давно закінчилося.
- Ходи, - хлопець відщипнув свій ремінь та вийшов з машини. Я зробила те ж саме.
Майже зразу вийшовши з машини я побачила величезний обрив, а за ним лише ліс та чарівне небо, що мило розсікали хмари. Мені в обличчя дунув сильний вітер, що розвіював моє фіолетове волосся.
Хлопець підійшов та обійняв мене за плечі.
- Достатньо безлюдно? - усміхнено запитав він.
Я лише посміхнулася і кивнула.