💜 Новенька 💜

Розділ 10 💢

Я сиділа на історії. Нам саме розповідали про події світової війни початку двадцятого століття. Історія не була моїм улюбленим предметом, але я його і не ненавиділа. Місіс Гікінс справді любила свою справу і вміла цікаво подати матеріал. Просто історія не моє. На цьому уроці, на щасття, зі мною не сиділа ні одна з "кицьок". Так ми з Джейком і Карамелю називаємо Моніку, Лілі, Лізу та Лесі. Нарешті продзвенів дзвінок. Я зібрала речі, поклала їх у чорний рюкзак і вийшла в коредор.
Я поспішала в їдальню. Саме зараз була велика перерва на ланч. Трішки далі по коредору я помітила своїх друзів. У Кари та Джейка було багато спільних уроків.
- Привіт Кетрін , - підбігла до мене подруга.
Через мить підійшов і Джейк. Ми по черзі обійнялися.
- Як математика ? - запитала я.
- Ой, навіть не питай, - почала подруга.
- Та вона не вміє викладати матеріал ! Ми окрім самостійних більше нічого не робимо, - обурювався Джейк.
Я посміхнулася й собі та подумки пораділа, що мені повезло з вчителькою математики.
Тим часом Кара відійшла від нас на декілька метрів.
- Катрін
- Що ?
- Підійди но сюди, - покликала подруга та поманила мене рукою.
- Дивись
Кара кивнула на дошку оголошень. На ньому їх було безліч. Математична олімпіада, осінній бал, виступ театрального гуртку. Але подруга вказала на найновіше.
" ШУКАЄМО СОЛІСТКУ "
- Що це ? - читаючи далі запитала я.
- Набір в найпопулярнішу підліткову групу нашого міста, - відповів Джейкоп підійшовши ззаду та поклавши руки мені на плечі.
- Спробуєш ? - подруга запитально дивилася на мене.
- Ні, ні !
- Ну давай, - підбадьорлива мовив Джейк зжавши мої плечі.
- Та ви що зговорилися ?- обурено продовжувала я, - не піду я нікуди !
- Кетрін, ти неймовірно співаєш, - дивилася мені в очі подруга, - якщо ти туди не підеш сама, я туди тебе віднесу !
- І я їй в цьому допоможу, - оббіг навколо мене Джейкоб і заглянув мені ввічі.
- Я не хочу !
- Ну піди заради нас, не вийде то не вийде, - ще лагідніше продовжувала Кара, - будь ласка.
Я повагалася ще кілька секунд та скорилася благальним поглядам друзів.
- Добре, - впевнено промовила я.
Кара почала кричати і накинулась на мене з обіймами. Я усміхнулася та обійняла її у відповідь.
Згодом я трішки відхилила голову та подивилася дату кастенгу.
- Це ж завтра, - викрикнула я.
- Ну ось, у тебе є ще цілий день, - підбадьорливо промовив Джейк.
- Ага, дуже обнадійливо, відповіла я.

На вулиці смеркало, я сиділа в своїй кімнаті біля прочиненого вікна та дивилася на гітару. Я справді давно не грала. Цей музичний інструмент був для мене не просто річю. Він був повен різних спогадів. Больючих спогадів.
Мене лагідно оповив вечірній вітерець, що вірвався в моє вікно. Я втягнула носом вечірнє повітря, ще кілька хвилин посиділа з інструментом в руках.
- Ну що ж, настав твій час, - мовила я глянувши на гітару та в ледь освітленій вечрнім сонцем кімнаті залунав перший акорд.