💜 Новенька 💜

Розділ 32 👥

Я йшла додому після школи. Сьогодні не було репетиції. Я потихенько просувалася тротуаром в бік дому. І сказати чесно, це мало б зайняти трішки часу. Хоча й тут було дуже тепло, як для пізньої осені, всерівно на вулиці царила осіння, депресивна атмосфера. Та не дивлячись на це, осінь - прекрасна пора для роздумів. Вже налаштувавшись на довгу дорогу з музикою в навушниках, я почула, що мене хтось кличе ззаду:
- Кет.
Я обернулася і побачила машину Пейтона. Хлопець гукав мене крізь відкрите вікно притормозивши прямо на дорозі.
- Ей ти чого? - лагідно промовляв хлопець.
Я просто посміхнулася та запитально підвела брову.
- Сідай.
З посмішкою я сіла в авто. Хлопець рушив.
- Чому ти не почекала? - запитав він.
- Ну, ми ж типу не показуємо нічого на "публіку".
- Ну так, але ж відвести я тебе міг і як друг, - продовжував хлопець.
- Так, - сухо відповіла я дивлячись в вікно.
- Ей, ти чого? - Пейтон поклав руку мені на стегно. Це викликало в мене дивно-приємне відчуття. До нього цього, ще не робив ніхто. Та я навіть не переживала що він помітить моє напруження, адже під моєю байдужою "маскою" не помітно нічого. Я спокійно продовжувала дивитись у вікно обіпершись на дверку.
- Ти точно не ображаєшся? - турботливо запитав Пей.
- Ні! Звісно ні.
В цьому він міг і не сумніватися. Сьогоднішня увага викликала у мене дискомфорт, а якщо до цього ще й додати статус "дівчина Пейтона".... Словом, я не знаю хто з нас більше хотів тримати усе в таємниці.
- Куди ми? - запитала я.
- В кафешку. Ти ж голодна? - хлопець обернувся на мене і хитро посміхнувся.
Я знала, що це було не питання, тому просто схвально посміхнулася.

Ми домовились зустрітися в Джейкоба. Я вирішила не казати про це Пейтону. Не хотіла, щоб друзі бачили нас разом. Хоча, мені здається, що я не зможу цього приховувати достатньо довго. Але, як мінімум, це станеться не сьогодні. Окрім того, на вулиці була чудова похмура, погода. Так, я любила осінь.
Пейтон висадив мене трішки далі мого будинку і довго цілував на прощяння. Я зачекала кілька секунд і рушила в протележний бік.
В моїх навушниках грала пісня: (girl in red - we fell in love in October). За деякий час, рухаючись помірною ходою, я вже була біля його дому.
Я чемно постукала в двері. До мене долинули якісь дивні звуки сміху, а потім хтось підбіг до дверей. Це був Джейкоб. Він зустрів мене обійнявши. Хлопець був усміхнений та розпашілий.
- Ходи, - заохотив хлопець.
Мій настрій різько покращився. Я зняла куртку, взуття та рушила на звук. В кімнаті Джейкоба була повна розруха.
"Схоже тут були подушкові бої" - подумала я.
І в цей же момент мені в голову прилетіла подушка.
- Ай, - промовила я хихочучи.
- Привіт, - зі мною привіталася Кара, та, хто і запустив в мене цю подушку.
- Чому ти так довго? - запитав Джейк. Хлопейць сидів за столом на якому були різні канцелярські прибори і піца. Хоча я й не була голодною, ми з Пейтоном смачно пообідали, але від піци точно не відмовлюся!
- Я спочатку зайшла додому, - відповіла я, налетівши на піцу.
Добре, що друзі не стали допитуватись, а лише закидали мене подушками. Мені довелося находу доїдати піцу і відбиватись від ударів. А це було складно, адже ми троє ще й сміялися.
Лише кілька місяців назат, я і не мріяла про таких класних друзів та ці шалені емоції. А тепер, ось вони предімною. Кажуть, дружба випробовується часом, цікаво чи наша зможе подолати всі випробування долі.