💜 Новенька 💜

Розділ 8 🎸

Сьогодні я встала не з тої ноги. Не зрозуміло чому боліла голова та й настрій був жахливим.
Після того як я зібралася, вирішила спуститися в низ. Ми жили в доволі дивному за конструкцією домі. Це було щось типу квартир, але двоповерхових. Тобто під нами, на перших двох поверхах, жила інакша сім'я. Моя кімната фактично була на четвертому повесі. Але після Нью Йорку, там наша квартира знаходилась на 44, це для мене апсолютно нічого не означало.
На кухні зранку я не застала ані мами, ані сестри. Воно то дивно, але мене, якщо чесно, зовсім не турбувало де вони поділися в таку рань.

В школі день проходив як завжди нудно та одноманітно. Кара розповідала мені останні новини з шоубізнесу і наче вже всі й забули як я гепнулася в їдальні. Але як то кажуть, подумав про лай.., от і воно. Покоридору, прямо на мене неслася Моніка. Я приготувалася до ще оної тупої розмови. Та в наступну мить, вона підлітає до мене і штовхає прямо на желізні шкафчики. Моя голова, що й без того боліла, тепер, після удару, тріщала в два рази більше.
- Ми ж говорили з тобою по хорошому, ти мене не чула, - наче плювала ядом, вимовляла кожне слово Моніка, - тепер поговоримо по поганому.
Вона ще раз тріпнула мене об шафу.
- Навіть не смій наближатися до Пейтона, курка, - продовжувала дівчина.
- Так це я винна в тому що твоя соратниця мені підніжку поставила ?! - вступила в конфлікт я.
- Що ? Як ти мене назвала ?- озвалася моя сестра.
- Як воно є так і назвала, - фиркнула в відповідь Лілі я.
Моніка продовжувала виносити мені звинувачування, тріпаючи об шкаф. З кінця коредору я побачила Пейтона. Я була впевнена що моя підмога прийшла, але виявляється ні. Він одним оком глянув на нас і спокійно пройшов далі коредором. Моніка теж побачила його і помітно зловтішалася.
Вона продовжила виносити вироки кожного разу гупаючи мою голову об шкаф, вона вже страшенно тріщала. І коли я остаточно зневірилась в можливій допомозі, ззаду підійшов хлопець і відтягнув навіжену Моніку від мене, вона здається була спантеличина і явно впізнала мого рятувальника.
- Моніко ти дура? Дівчина не винна в тому, що Пейтон тебе кинув. Якби зраджувала, не кинув би. Відвали від неї будь ласка.
Моніка дивилася на хлопця поглядом невинного наляканого котика. Після його слів вона хутко розвернулась і зникла в кінці коредору разом з подругами.
- Ти в порядку, - запитав хлопець.
Тільки зараз я змогла його розглянути. Він був високим, більше 190 ростом. Худої статури з широкими плечима. У нього були добрі темно зелені очі та сяюча усмішка. З-під його сірої шапки виглядала невечика чолка каштанового кольору.
Хлопець привітно посміхнувся та дав мені руку.
- Ти в порядку? - запитав він.
- Так. Майже.
- Я Джейк, - повідомив хлопець.
- Кетрін, - подала руку й я.