💜 Новенька 💜

Розділ 44 😔

Я забігла в квартиру. Сльози текли самі по собі і не зупинялися вже кілька десятків хвилин. Я пішки добігла додому, не думаючи чи перепаде мені від мами. Я просто не хотіла більше туди повертатися. Біля повороту на мою вулицю я почула ззаду себе голос Пейтона. У мене було трішки часу поки він припаркував машину. Тому я відірвалася, але знала, що це не надовго.
В коредорі я недивлячись скинула сірий фетровий кардиган. На кухні стояла шокована Лілі, але мені було не до неї. Я побігла і зачинилася в кімнаті.

Я нашвидкоруч припаркував машину, вийняв ключ та вибіг з машини. Кетрін вже забігла в підїзд. Мені було плювати на те, що мене могли оштрафувати, головне все пояснити Кет.
Я підбіг до дверей її двоповерхової квартири, вони виявилися відкритими. Я швидко забіг всередину. На підлозі валялося її кардеган. Я роззирнувся домом і вже через пару секунд почув тихі схлипування, що долинали з її кімнати. Я помчав сходами на гору.
- Пейтоне.
Я зупинився на половині сходів та оглянувся. Це була Лілі. Виходить вона справді сестра Кет. І чого ще я про неї не знаю.
Лілі мовчала і дивилася на мене:
- Що? - нетерпляче запитав я.
Вона втупилася в підлогу і мовчки рушила до мене. Я все ще нетерпляче чекав. Лілі підійшла до мене і зупинилася. На секунду вона підняла очі, глянула на мене і... Я відчув її губи на своїх і швидко відсторонився.
- Ти що блін робиш?
- Пейтоне, я просто подумала, раз тепер ви не разом, може..., - почала Лілі.
- Боже, ти хвора? - я побіг вверх сходами.
- Та чому ж зразу хвора, я просто подумала..., - сказала мені в слід Лілі, але я її вже не чув.
- Кет, - я постукав в двері її кімнати, - будь ласка відчини! Я можу все пояснити.
За дверима стихли схлипування, але дівчина і не думала підходити до них.
Я ще раз нетерпляче постукав:
- Кет, будь ласка! - благав я.
- Забирайся! - почувся крик з-за дверей.
- Кет...
- Забирайся! - знову закричала вона.
- Я.., - намагався сказати я, але Кетрін не давала мені вставити ні слова.
- Я вже все почула! Тому будь ласка, просто забирайся!

Я просидів біля дверей ще годину, чи три постійно слухаючи схлипування Кет. З кожним моє серце просто розривалося. Остаточно впевнившись в тому, що мені не вдасця поговорити з нею я встав, мовчки вийшов з квартири і закрив за собою двері.

- Ти чому на мене не почекала?! Чи ти забула, що наказана? - кричала мама.
Майже весь день я проплакала, а ввечері прийшла мама аби винести мені мозок.
- Мама, я тобі ще раз повторюю! У мене раніше закінчився урок, я чекала, але тебе не було. Ти забрала в мене телефон, тому не могла подзвонити тобі. Ліліт доведе, що я стирчу тут вже від обіду! - пояснювала я.
Мама зайшла в дім вже з криками. Можливо, я якось би зреагувала на це, але в мене просто не було сил. Я намагалася довести мамі, що я не тікала ні на які репетиції, а просто пішла додому. Але вона не хотіла мене чути.
- Тобі важко хоча б раз в житті мене послухати? - кричала мама. - Від тебе все життя одні проблеми! Не те що твоя сестра.
Я нарешті поглянула їй в очі. Як боляче було це чути. Особливо зараз.
- Вона завжди слухалася! - доповнила мати.
В відповідь я просто мовчала. Тільки зараз я відчула наскільки у мене запухші очі.
- Ти ще щось хотіла? - замучено запитала я.
Мама обурено подивилася на мене:
- Хамка! - кинула вона на прощання і вийшла з кімнати захлопнувши двері.
Я кілька хвилин просто сиділа на ліжку. Потім підійшла до вікна, відчинила. В обличчя хлинуло свіже, нічне повітря. Я вдихнула на повні груди і сіла на підвіконня. Навулиці було холодно, але мене це не лякало.
Вітер розгойдував моє волосся. Мені ставало легше. Але, нажаль, ненадовго. З сусідньої, Ліліної, кімнати долинула музика, а згодом я почала впізнавати акорди і слова. Це була пісня нашої групи. Кажуть, ми поченаємо розуміти сенс пісні, коли нам погано. Здається, це був саме той випадок. Залунала перша строфа:
"Она такая сонная, в сером кардигане, мимо людей что её окружают..."
Мене прорвало. Сльози знову текли мов нескінченна злива. Ця пісня була написана ще далеко до нашого знайомства, але так схожа на нас.
".. В руках её кофе но он не согревает, веть в этом городе все о нем напоминает..."
Я згадувала наші приємні сніданки з кавою та поцілунками.
За кілька строф почалося саме те, чого я так не хотіла чути...
"Все потому что он тепер звезда..."
Я запустила руки в волосся і притислаля до колін.
"... Знают наизусть его песен слова.
Просто забудь, ты ему не нужна -
Ведь во всем виновата сама!..."
Всі ці слова звучали жахливо правдиво. А ще гірше робилося від того, що строфи звучали в його виконанні. Я не знаю, зумисне сестра це зробила, чи ні. Мені було наплювати.
"...Ведь он - звезда!
Знают наизусть его песен слова.
Просто забудь, ты ему не нужна -
Ведь во всем виновата сама.
Девочка lonely lonely lonely girl.
Lonely lonely lonely, don't cry.
Lonely lonely lonely girl.
Lonely lonely lonely, don't cry.
Lonely lonely lonely girl.
Lonely lonely lonely, don't cry.
Lonely lonely lonely girl.
Lonely lonely lonely..."
Я не переставала плакати.