💜 Новенька 💜

Розділ 46 😌

Сьогодні я прийшла в школу, навіть не підозрюючи, як це буде важко. Всі стіни нагадували мені про нього. Кожен куточок був наповнений тепло-болючими спогадами. Зранку, перед першим уроком я зустрілася з Карою і коротко переповіла їй все, і про батьків, і про Пейя.
- Козел! Мудак! - невгавала вона. Це було так смішно, що я не стрималась і розсміялася.
- Та чого ти смієшся? - леть не сміючись сказала подруга.
- Як я за тобою скучила, - я закинула руку на плече подрузі і ми сміючись рушили на урок.

Ми йшли разом коредором. Я, Джейк і Кара. Мені було так добре з ними. Вони наче моя сім'я. Справжня сім'я. В них я бачила підтримку. Друзі постійно піднімали мені настрій. Але цей день не міг бути настільки ідеальним. Я підняла погляд і подивилася вперед. Моє серце завмерло, усмішка спала з устів, а в кінці коредору ішов Пейтон. Вгледівши мене він почав бігти назустріч.
- Давайте підемо звідси, - швидко сказала я і вже почала обертатися, але...
- Кет, Кетрін почекай, - хлопець вхопив мене за руку. - Будь ласка, давай поговоремо.
Я намагалася вирвати руку, але хлопець не відпускав.
- Будь ласка Кет, дай мені кілька хвилин і я все поясню, - благав він.
Я знову намагалася забрати руку, ні разу не глянувши на нього.
- Відпусти її, - Джейкоб грубо струсив руку Пея. - Що за цирк ти тут влаштовуєш?! Звали!
- Джейкоб це взагалі не твоя сп..., - почав Пейтон.
- Добре, - сказала я. Всі троє здивовано подивилися на мене. - Я поговорю з ним, - кинула я друзям.
- Ти впевнена? - стурбовано запитала Кара.
Я ствердно кивнула.
Джейк з Пеєм, ще раз перезирнулися і блондин взяв мене за руку. Ми відійшли на десять метрів в бік.
- Кет, розумієш..., - почав хлопець, - у мене ніколи не було серйозних відносин і ні в кого з моїх...друзів теж, - Пейтон запнувся на слові друзі. - Ми ніколи серйозно не відносилися до дівчат і..., - він знову затнувся та відвів погляд, - ну у нас це було якось дивно і не нормально і я не міг сказати їм правду.
Мене просто прорвало.
- Що?! Не міг сказати правду? Це зараз якось типу позорно чи що?! Ну так я не Моніка...
- Та до чого тут Моніка Кет, - мало не кричав Пейт. - Я тобі ж пояснюю, я не хотів бути підкаблучником...
- Що?!
Я дала йому пощочину. Його щока миттю стала червоною, а вираз обличчя - здивований. Він мовчав.
- Більше не підходь до мене! Ніколи!
Я кинула Пея під здивованими поглядами і пішла куди по далі з друзями. Більше з ним в коредорі я не бачилась. На перерві перед фізрою ми сиділи в роздягалці з Карамелю.
- Слухай Кетрін, а що з групою? - запитала Кара, шукаючи щось в шкафчику.
- Якою групою? - я саме зав'язувала шнурки на чорних кедах.
Кара хіхікнула, прикрила шафку і подивилася на мене:
- Ну твоєї групи dreamers, чи в тебе є ще якась? - вона повернулася до копошіння в шкафчику.
- А..., - з усіма останіми подіями я зовсім забула про групу. - Я не знаю.
І це дійсно було правдою. Я не знала, що робити далі.