💜 Новенька 💜

Розділ 43 🙁

Мене переповнювали біль та образа. Всю ніч я не могла заснути. Думала, як обійти заборони матері, але нічого нормального не спадало на думку. Група - це зараз все для мене. Я не зможу без них. І з'їхати не вдасця, адже я тільки в одинадцятому класі. Зранку мама нічого не сказавши, забрала мій телефон. Добре, що я залишила гітару в студії. Тепер вона відвозитиме мене в школу і назат. З самого ранку, як тільки зійшло сонце - я вже ненавиділа цей день! І всі наступні. Єдине, що я знала точно - я сьогодні ж маю розкрити секрет Лілі. Вночі я знайшла пару наших дитячих фотографій, де точно видно, що це ми і передрукувала кілька десятків копій з червоним написом: "Кетрін та Ліліт Джеймс - сестри?!"
Приїхавши в школи леть не першою з усіх, я почала розвішувати їх. Спочатку верхній поверх, тоді поступово перейшла до нижнього. На це пішло, на диво, багато часу, тому коли я розвішувала їх на першому, школа вже просто кишіла учнями. До мене підійшли кицьки. Напевне за скеруванням Лілі, вона сміяла найбільше: "Я бачила, як вона плакала сьогодні, давайте подивимось на її запухше обличчя!".
-"Ох Лілі, ти навіть не знаєш, що тебе зараз чекає!" - подумала я і легенько посміхнулася.
Я спеціально закрила собою фото, що повішала, щоб вона не зрозуміла усе раніше часу.
- Привіт Кетрін, що сталося? - мало не сміючись запитала Моніка.
Я розвернулася показавши їм фото.
- Та от, фотки розвішую, - спокійно сказала я. Моя сестра настільки тупа, що навіть не подивилася на фото, а просто почала зловтішно сміятися:
- Це ти так підробляєш? - сказала вона.
Та не почувши ствердного смішка, вона зразу замовкла і простежила за їхнім поглядом. Коли вона зрозуміла, що на фото, було вже надто пізно:
- Це правда? - злісно спитала Моніка.
- Н..., - почала Лілі.
- Так, - впепнено перебила я, а тоді доповнила. - По-перше, тут не одна наша дитяча фотка, можете походити потивитись, а по-друге, ви серйозно настільки тупі, що майже за пів року дружби не запитали її фамілії?! - мій голос звучав переможно. Моніка, на диво, не язвила, а уважно мене слухала.
- Скажи свою фамілію, - попросила Ліліт Моніка.
- Джеймс, - тихо пискнула вона. Мою ж дівчата добре знали, ми були однолітками і на деякі предмети ходили разом.
Моніка вичекала кілька секунд, а тоді відповіла:
- Боже, Ліл, як же це низько! Ти поливала брудом власну сестру! При тому, найбільше з нас! Ще й брешучи нам! Як ми можемо бути впевненими, що ти не робитимеш так само з нами? Забирайся і щоб я тебе більше ніколи не бачила біля себе малявка! - не дочекавшись відповіді кицьки пішли.
- Я тебе ненавиджу! - Ліліт взяла мене за комір і добряче тріпонула. Я відштовхнула її так, що та мало не впала:
- Взаємно!