💜 Новенька 💜

Розділ 25 ❇

Ось і настав цей день. Осінній бал. Це було звичайне таке собі свято, коли дівчатка раділи платтячкам, а хлопці могли запросити на бал вподобаних дівчат. Звичайна шкільна дискотека. Та для мене, чомусь, цей момент був особливим. Я дуже хвилювалася, мене майже кидало в жар. Це почуття нове для мене, або довно забуте старе. Я ніколи не хвилювалася на рахунок шкільких балів. Мені завжди було на це байдуже. Але колись, я все ж відчувала схоже.
В дитинстві я займалася музикою. Це було моє життя. Я знала для чого я живу - для музики. Я багато виступала і спочатку, відчувала саме це ! Якись страх чи що ? Музика, як я люблю це заняття. Шкода, що мама цього не розуміє. Вона хоче вберегти мене від болі, приносячи ще більшу.
Я роздумувала поки вдягалася. Подивилася в дзеркало. На мене дивилася прекрасна дівчина з красивою фігурою. Всеж це плаття ідеально мені підходило. На мені була синя близкуча сукня, що гарно віркривала мої ключиці. Я була в капронових колготках та чорних чобітках на підборах. Плаття леть досягало кінця колін. Також я мала високу зачіску та акуратку чорну сумку клачик. Вирішила ще зробити мейкап. Світлі тіні та довгі стрілки. Вони мені йшли. Моє фіолетове волосся притягувало усе неформальне. Єдине, що я вирішила залишити, як є - губи. Я накрасила їх прозорим блиском. Ще раз подивилася в дзеркало.
" Справді красиво " - подумала я.
Мій телефон тихо задзеленчав. Я підбігла до тумби і переглянула сповіщення.
Пейтон:
"Виходь. Я вже під будинком 😉"
Я заблокувала екран, поклала його до сумки, накинула куртку та вибігла з дому. Мама встигла кинути мені в слід, щось на кшталт:
- Щасти !
Але я її вже не слухала. Біля моїх дверей в темно-синьому смокінгу стояв Пейтон.
- Гарно виглядаєш, - усміхнувся хлопець. Його було ледь-ледь видно. На вулиці стояла ніч. Єдиним джерелом світла був світильник біля мого дому. Та по одному такому ж біля кожного дому. Всі вони були схожими на мій, ні - ідентичними. Такі ж кремові та чотирьоповерхові.
- Спасибі, - нарешті відповіла я, хоча вживу це було досить швидко.
Він не переставав усміхатися, розвернувся та прочинив мені дверцята своєї машини. Почекав поки я сяду та закрив їх за мною. Тоді і сам сів. Це був надзвичайно простий та примітивний жест, але я навіть не уявляла на скільки він може бути приємним.
В машині пахло свіжо-солодкаво. Це його запах.
Мене налякало те, що я тепер навіть знаю його запах.
" Здається є такий порошок. Ну принаймі схожий." - подумала я.
- Ну що, готова до свого дебюту ? - Пейтон помітив, що я мовчу і вирішив почати першим.
- Ну..., - проказала я, з награною важкістю та посміхнулася.
- Усе буде класно, - проказав хлопець, - Обіцяю ! - він нарешті відірвався від дороги та подивився на мене. Легеньке світло ліхтарів завікном леть освітлювали його очі. Зелені, хитрі та такі терпкі, але лагідні. Мов міцний зелений чай.
" Зелений чай ! " - раптом подумала я.
" Ось що мені нагадує його запах - зелений чай ! "
Дорогою ми говорили в основному про концерт, апаратуру, час виступу, словом, організаційні моменти. Біля входу в школу нас вже чекали Джейк з Карою. Хлопець був в стриманому чорному смокінгу, а Карамелька в своєму чудовому рожево-пудромому платі та акуратких рожевих лодочках.
"Їй пасує цей колір", - подумала я.
Трішки далі стояв Марк, схоже у нього теж була партнерша, але він не забажав нас знайомити. І за мить вже стояв біля нас.
- Делія вже всередині, - повідомив Марк, - Ідемо туди, підготуємо апаратуру та інструменти.
- Йдем, - коротко завершив Пейтон.
- А мені можна з вами ? - сором'язливо запитала Кара.
- Звичайно, - Джейк закинув руку їй на плече, - Ідем.
Пайтон та Марк були явно від цього не в захваті, але вирішили промовчати.