💜 Новенька 💜

Розділ 7 🌇

- Нарешті я тебе знайшла, - підбігла до мене Кара, - куди ти поділася ?
- Я.. Я перевдягалася, - відповіла їй я.
- Так, але ж це не твоя кофта.
- Це Пейтона..
- кх-кх КОГО кх ?! - подавилася від подиву Карамель.
Я промовчала.
Декілька хвилин назат я повернулася. Хлопець привів мене в хлопчачу роздягалку, дав мені рушник, щоб я змогла швидко сходити в душ та свою худі щоб перевдягтися. Після того як я вийшла з шкільного душу Пейтон запитав чи все в порядку, почувши схвальну відповіть кинув добру посмішку та поспішив на урок залишачи мене одну.
- Він навіть не запитав мого імені, так що не придумуй зайвого. Він лише допоміг, - передбачаючи що може роздути Кара, відповіла я.
- Серйозно ?! - здається очухалася від подиву подруга, - мудак.
Вона взяла мене за руку: - я ж сподіваюся ти не хочеш повертатися на уроки після цього, - усміхнулася Кара.
Ми вирішили піти в кафешку біля найблищого торгового центу і спокійно попити кави.

Терапія прогулянки з подругою цілком заспокоїла мої нерви, апсолютно в хорошому настрої я прийшла додому. Зайшовши в вітальню я помітила злючу сестру, що лежала на дивані. Побачивши мене вона підскочила. Каблуки її противних тапочок леть не видряпали підлогу. Вона хутко обернулася, кинувши на мене розлючений погляд і попрямувала на кухню.
Я спокійно поклала рюкзак на диван і розмірено пішла на кухню. Там мене чекала мама та сестра.
- Ти сьогодні затрималась, - почала мама.
- Та вона з хлопцем гуляла, - не дала мені вставити слово Лілі. - Бачиш, навіть кофту його має. Може не тільки гуляли ? - максимально двозначно продовжила вона.
Мама хутко обернулася до мене і оглянула з ніг до голови.
- Ні, мам. Гуляла я з Карамелю, а перевдяглася, бо вилила на себе сік в їдальні, блуза була мокра і я...
- Ти мені брешеш ? - не дала закінчити мати.
- Ні мамо серйозно, хочеш блузку покажу.
Я побігла до вітальні і вийняла з портфель кульок з брудною блузкою.
- Ось мам, - показала одяг я.
- Це ж тепер не відперетьця, - вона вирвала їі у мене з рук, - от яка велика вже вимахала, з хлопцями вона гуляє, а ходити нормально не навчилася ! - крикнула мати, після швирнула блузку в смітник.
- А ти у своєї розумово відсталої доньки запитайся, чого вона підніжки ставить ! - не заставила на себе довго чекати і я.
- А ти мені на неї вину не звалюй...
- Дякую мам я поїла, - не дослухавши вибігла з кухні.
Я зачинила за собою двері і лягла на ліжко. Від несправедливості на очі накочувалися сльози та я стрималася.
На вулиці вечоріло, небо вкривали оранжеві хмари та рожеві розводи. Жовтень. За вікном була апсолютно спокійно. Те чого так не вистачало мені в житті. Спокою, непомітності. Цього чудового почуття я позбулася разом з переїздом сюди.
Я встала й підійшла до вікна, прочинила його і сіла на підвіконня. Моє фіолетове волосся лагідно розвивав вітер. Єдиний плюс цього місця - чисте повітря. Воно було таким звабливо глибоким. Хотілося цілу вічність просидіти так. Мені було так спокійно, так прекрасно. Я не думала, що буде після того, як я вийду з кімнати і мама знову нізащо покарає мене. Просто насолоджувалася моментом, це як вміла робити, як ніхто інший, добре.
Просиділа я так десь з годину, доки повністю не заспокоїла свої нерви. На вулиці було вже завсім темно та холодно. Я злізла з підвіконня, закрила вікно та вклалася спати. Не дивлячись на все що відбулося зі мною в остані дні, я була в якомусь дивному передчутті щасття.