💜 Новенька 💜

Розділ 45 😌

На наступний день я не пішла до школи. Для мами прикинулася хворою. І хоча я й отримала ще один виговор за те, що я застудилася, "а от Лілі..." Але головне, що я не пішла до школи.
Майже весь час я просто безшумно лежала, навіть не снідала. Потім подивилася кілька відео на Youtube, але й це не приносило мені ніякої радості. В годині так дванадцятій я почула стук у двері. Спочатку подумала, що Лілі повернулася додому. Але стук не вгавав, а ставав все голоснішим.
"Мабуть забула ключі," - подумала я.
Я тихенько встала, накинула якусь кофту і пішла до дверей. Та відчинивши, я побачила зовсім не сестру.
- Привіт, ти чого не в школі? - запитав Джейк і зразу обійняв мене.
Я трішки розгубилася від несподіванки.
- А ти?
- Ладно, не важливо, - сказав друг, - я тобі їжі приніс. Ти ж не снідала, правда?
- Так, - сумно відповіла я.
- Ну то іди вдягайся, а я все приготую.
Я ствердно кивнула та навіть трішки посміхнулася і пішла до себе в кімнату.
Спустившись через кілька хвилин в домашньому одязі я побачила набитий їжою стіл. Там була і піца, і пончики, і круасани, і сік, і кава, і попкорн, навіть шоколадка. Мене це посміхнуло. Хлопець вгледівши мене теж посміхнувся.
- Давай сідай, а то щось ти дуже кисла, - сказав Джейк. - Я не знав, що ти захочеш, тому взяв все.
- Дякую, - щиро сказала я відірвала кусочок піци.
- А тепер розповідай, куди ти втекла, - сказав хлопець.
Кусочок їжі в мить став в горлі, а на очі навернулися сльози. Моя рука з піцою безсило обвалилася на стіл. Джейкоб швидко підбіг до мене і обійняв за плечі.
- Ну, ну, ну ти чого. Вибач, я не подумав, - хлопець обійняв мене.
Через хвилину я вже більш менш заспокоїлася і повернулася за стіл.
- Давай, а то піца вистигне, - сказав Джейк.
Я вкусила шматочок, пережувала і вичавила з себе кілька слів:
- Я прийшла додому... Він ішов за мною.... Пару годин просидів біля моїх дверей... І, вечером на мене накричала мама, через те, що я прийшла додому сама, - я вкусила ще кусочок.
- Ого, - протяжно сказав Джейкоб, - я не думав, що все настільки тяжко.
Я натягнуто посміхнулася і втупилася в полуничний круасан.
- Все буде добре, - сказав Джейк.
Це була сама банальна фраза, але, як ніколи, мені птрібна.
Я посміхнулася і підвела поглял на Джейка:
- Це моя улюблена піца, - сказала я.
- Серйозно?
Я кивнула головою.
- Моя теж. А я думаю, що з тобою не так, а ти гавайську любиш, - весело сказав хлопець.
Я вперше за остані години щиро зосміялася.

- Кет, що з тобою? Чому тебе не було в школі? - це була Кара.
Джейкоб просидів зі мною до другої години дня. Я попросила його піти, аби він не наткнувся на Ліліт. За годину мені подзвонила Кара. Її голос був дуже стурбованим.
- Я, я.., - я думала чи варто розповідати правду по телефону, - ...я погано себе почуваю. Але завтра вже буду в школі.
- Бліін Кетрін, я ж переживаю за тебе, чому ти зразу не сказала?
Мені було дуже приємно. Друзі так хвилюються за мене. Навідмінно від Пейтона. Він жодного разу не написав мені, не подзвонив.
Мені знову стало неприємно, чи навіть боляче. В вухах знову звучали його слова: "Ну не те, щоб серйозно, ми просто тусимо разом..."
- Кар, давай завтра побачемося і поговоримо. Бо по телефону якось...
- Ну добре, - відповіла Карамель.
Мені було не приємно відшивати і брехати подрузі, але я зараз просто не могла з нею говорити.