💜 Новенька 💜

Розділ 27 ❤

- А зараз я б хотів представити вам нашу нову пісню..., - казав Пейтон. Відлуння його голосу ширяло усіма куточками залу та зупинилося в мене внутрощях. З кожним словом мій живіт вивертало все більше і більше.
- З новою солісткою нашого гурту...
- Вставай, вставай, підганяла мене збоку подруга.
Я піднялася, відклала чашку в якій недавно було какао...
- Зустрічайте...
Поглянула на подругу. В її очах блищали щасття та гордість.
- ...Кетрін.
Я наче по команді рушила вперед, хоча бачила: Кара хоче мені щось сказати. Хвилювання відступило, як і інші почуття. Я просто віддалась інстинктам, наче запрограмований робот. Я не чула нічого. Ось я вже з'являюся на сцені, усміхнена. Дивлюся напубліку - ну звичайно! Біля самої сцени стоїть Моніка. Її усмішка спадала так само швидко, як росла моя. В світлі прожекторів я рушила до Пейтона. Він лагідно усміхався мені і так, щоб ніхто не бачив, сказав - "У нас все вийде." У нас. У нас з ним. Зараз ми одне ціле. Я сіла на стільчик, адже я граю на гітарі, мені потрібно сісти. Нарешті я зрозуміла, що хотіла сказати Кара - на мені піджак Пейтона. Він тепло зігрівав мої голі плечі. Руки все ж залишалися голими - я не одягла піджак, а лише накинула на плечі. Перший акорд цієї пісні був моїм, почекавши лише мить я його зіграла, хлопці з полегшеням, неначи вітаючи з дебютом, почали грати свою партію.
Серед публіки панувала тиша.

- Це було класно ! - щасливо мало не прокричав Джейкоб.
- Ти молочинка Кетрін, - обійняла мене подруга. Я на все тільки сміялася.
Після виступу ми з друзями вилетіли навулицю. Після таких емоцій нам треба було трішки охолонути.
- Ну добре народ, - озвався Марк, - мені треба вже іти. Це було класно! Бувайте, - усміхнено проказав хлопець.
- Бувай, - хором відповіли ми та продовжували йти далі. Делія покинула нас зразу ж після концерту. Вона була найстарша і напевне не хотіла тусити з нами.
На вулиці було прохолодно, дуже навіть. Якби не піджак Пейтона, що досі був на мені, я б вже давно замерзла. Схоже, він розумів це, тому й не забирав.
- Скажи, що хочеш соку, - непомітно прошепотів мені на вухо Пейтон.
Я непевно подивилася на хлопця. Навіщо ?! Та схоже це було потрібно.
- Я хочу соку.
- Я теж, - підхопив блондин. - Ідемо візьмемо, - на цих словах він вже наполовину обернувся назат. - Вам чогось взяти ?
- Те що й собі, - радо мовила Кара.
Джейк промовчав та ідея соліста йому явно не подобалася.
Не чекавши більше ні секунди Пейтон рушив назат, в напрямку бальної зали. Через пару кроків він взяв мене за руку та побіг.
- Ей, - обурилась я.
- Давай швидше, - весело промовив хлопець обернувшись на мене.
- Я на підборах, - сказала я вже захекано та вказала на взуття.
Пейтон швиденько глянув та усміхнено продовжив біг:
- Ще трошки.
За менше ніж хвилину ми вже були всередині. Нарешті хлопець сповільнився і тепер просто йшов.  Я помітила, що він не повернув в зал.
- Пей, - зупинилася я та вказала хлопцю на прочинені двері.
- Ми не ідем в зал, - таємниче промовив хлопець та потягнув мене за дві руки вперед. А ще цей його звабливий жест: він закусив нижню губу. Тепер був схожий на хитрого, зеленоокого котика.
" Який же він гарний " - подумала я.
Ми зайшли за ріг. Сходи!
- Пей, я не піду вгору, - сказала я.
- Чому ? - налякано запитав блондин.
Я лише опустила погляд на взуття. Не хочу жалітися, але вони реально капець, які не зручні. І як дівчата в них взагалі ходять ?!
Хлопець тихенько посміхнувся і підійшов блище. Він подивився в очі, ніби прощюпуючи мою до нього довіру та..
- А-а-а, - з несподіванки я скрикнула.
- Тихенько, - хіхікнув винуватець.
Хлопець підхопив мене на руки та поніс вгору сходами.
- Пей!
- Що? - смішкувато запитав він.
Я не знаю, що хотіла запитати. Тому промовчала та відкинула назат голову усміхувшись, і прикусивши нижню губу. Груди хлопця теж здригалися від сміху.
Я вирішила, що буде безпечніше все ж за щось триматися, тому обхопила рукою шию Пейтона. Хлопець сильніше пригорнув мене. Мені здається це вже починає перетинати межи дружби.... Хоча - байдуже! Чи були вони колись взагалі ?
Тим часом хлопець піднявся на дах нашої школи.
" І чому він взагалі відкритий ? " - подумала я. Та після всього, що відбулося до - це мене ні на капельку не здивувало.
Нарешті хлопець поклав мене на землю.
- Ось. Ми прийшли, - сказав він.
- І що ми будем тут робити ? - трішки з насмішкою, запитала я.
- Ну-у, - протягнув Пейтон. - Я б хотів запросити тебе на медляк, а тут нам ніхто не заважатиме.
Вмить я нашорошила слух. І справді, музику було чути і сюди ! Причому непогано. Напевне тому, що це далеко не величезна Нью-Йорківська школа. Ця була зовсім невеличкою. І якщо чесно - мені це вже подобалося.
- А зараз традиційно - повільний танець..., - я подивилася на хлопця, його очі мило сяяли в тьмяному світлі місяця. Він усміхався, - ...хлопці запрошують дівчат.
Після слів ведучої Пейтон простягнув мені руку. Секунду прочекавши я подала свою та посміхнулася. Його руки оповили мою талію, мої - його шию. Він випромінював тепло, хоча воно мені було й не потрібне - мої щоки палали.
- Тебе часто запрошують на медляки ? - запитав хлопець.
- Чесно? Десь 2-3 раз, - призналась я, - За все життя. Та й я не горіла бажанням, ніколи не бачила в цьому сенсу.
- Справді ?
- Мг, - тихенько промовила.
Я побоювалася, що він зараз скаже щось на кшталт "Ну раз так" і відпустить мене. Але цього не відбулося. Ми мило хиталися в такт якійсь невідомій, приємній пісні. Непомітно для себе я пригорнулася до хлопця. Він не перешкоджав, навпаки притягнув мене ще блище.
- Кет, - хрипким голосом промовив він.
- Так, - я відвела голову та натрапила на його погляд.
Ще секунду він мовчав та... Поцілував мене.
Це було так несподівано. Я не цілувалася з 9 класу! Але все ж змогла справитися з цим викликом долі. Його вуста були м'якими і такими спокусливими. Мені хотілося іще й ще. Мої руки переповзли до його щік. Його приятягнули мене впритул... Головне, що тут ніхто не міг завадити
" Хитрун ! " - подумала я. Як же вдало він вибрав місце.
Ми цілувалися так ще довго. Не знаю, чи до кінця цієї пісні, чи навіть всю наступну, але ми нарешті розімкнули вуста. Обидва були захеканими. За мить хлопець почав усміхатися.
- Мені здається ми забули про Кару та Джейка, - промовив він.
- Ой, - мене наче вдарило громом. Я зовсім забула про друзів.
- Ідем, - сказавши це, хлопець підняв мене на руки. Сходами розлився наш сміх.