💜 Новенька 💜

Розділ 48 😔

Ми помчали додому до Кари. Її батьки поїхали в гості і повернуться пізно. А пояснювати батькам Джейка усе, якось не хотілося. І хоча хлопець наполягав на тому, що усе добре, я заставила його прикласти до носа лід з Кариної морозилки.
- Ну ви даєте, - сказала Кара, почувши мою розповідь з репетиційки. - То ти що, таки пішла з групи?
- Так, - задумливо відповіла я, крутячи кружечку чаю в руках.
- Назавжди? - ще раз перепитала дівчина на що я ствердно кивнула.
- Але ж це твоя мрія...
Я промовчала.
- Може передумаєш? - промовив Джейк. Його голос кумедно диформувався через побитий ніс.
Мене це посміхнуло і швиденько повернуло в реальність.
- Тепер точно ні, - відповіда я сміючись.
- Джейку, може нового льоду? - турботливо перепитала Кара.
- Ні, дякую.
- А чаю?
- І як я буду його пити? - насмішкувато відповів Джейкоб, сидячи з піднятою вгору головою через ніс.
Я ще раз посміхнулася.
- А точно, вибач, не подумала, - знічено промовила подруга.
- От якби не твій колишній...
- Джейк, - нервово перервала я.
- Мовчу, мовчу.

Школа. Ввечері я пізно прийшла додому, але мене провів Джейкоб вказавши на свій ніс.
- Міс Джеймс, Кетрін мені просто допомагала.
Мама ніби повірила та залишила мене вспокою. Ліліт ходила зовсім подавленою, та, як би це жорстоко не звучало, мені не було її шкода.
На уроках, я як і завжи дивилася в вікно. Особлино на уроці наук, де передімною всілася Моніка. Дівчина не чіплялася до мене, але й явно не була дружньо налаштована. В коредорах всі постійно перемовлялися та перешіптувалися про загатокову історію нашого розтавання. Хтось навіть придумав, ніби я француженка, а сім'я Пейтона їх просто не переносить. Автор цієї плітки - ти взагалі адекватний?!
Та це була лише дрібнички порівняно з наступним:
- Кет, будь ласка,пробач я не хотів. Чесно, - виправдовувався в коредорі Пей. Він спеціально чекав мене біля мого шкафчику.
- Що я можу зробити для того, щоб ти мене пробачила? - благально казав він.
- Що ти можеш зробити? - промовила я, прикривши шафку, аби побачити його.
- Так.
Я задумливо закусила нижню губу.
- Зникнути з мого життя, - я посміхнулася і захлопнула шафку.
- Гарного дня, - кинула я, залишивши хлопця в ступорі стояти.

Ми сиділи в їдальні з Карою та Джейком. Пей не опираючись пересів за стіл баскетболістами.
- Принести тобі чогось? - лагідно запитав Джейк поклавши руку мені на талію.
Хлопець сидів біля мене, а подруга напроти. Кара непевно подивилася на нас.
- Ні, дякую, - знічено відповіла я і обірежно відсунулась від друга. Хлопець прибрав руку і весело звернувся до Кари:
- А тобі?
- Ні, дякую. Нічого не треба, - тихенько відказала дівчина дивлячись в свою тарілку. - Я не голодна, дякую.
Карамель підвелася та рушила в бік виходу.
- Ти куди? - стурбовано запитала я.
- Я не голодна, дякую, - швидко кинула вона.
Я перевела погляд від дівчини вбік, там саме сидів Пейтон, стріляючи лютим поглядом на нас з Джейкобом.
Як мене забовбали ці тупі таємниці і недомолвки. А тим більше, ці ревносні погляди. Чому все не може бути як раніше?
Я просто поклала руки на стіл і лягла на них.