💜 Новенька 💜

Розділ 15 👁️‍🗨

Ми з Карою зустрілися після уроку, зараз саме почалася велика перерва на ланч. Ми ішли в їдальню. Наші кабінети знаходились в іншому крилі, отже у нас був час на розмови.
- І як там ? Як все пройшло ? - запитала подруга.
- Нууу, - почала я, - у них реально класна репетиційка і пісня класна.
- Ні, ну це все цікаво, але я хочу почути інше. Як там....склад групи ?
- Ааа, ну вони класні, ми вже в принцепі більш менш здружилися.
- А Пейтон ? - ніби очікуючи саме цього моменту, запитала вона.
- А Пейтон...він теж класний, у нього гарний голос. І він не такий як я думала, - почала я, - вчора, я не прослідкувала за часом і мало не запізнилася додому. Пейтон мене підвіз.
- Ви цілувались ? - запитала Камель.
- Ні, - різько відповіла я, - Звичайно ні. Він класний, але я не хочу з ним зустрічатися. Максимум друзі, - впевнено вела я.
- Ясно, - неоднозначно відповіла вона.
Ми саме зайшли в їдальню. Як завжди тут було кучу народу. Цікаво як ми знайдемо вільний столик ? Але спершу потрібно було пробитися в черзі за їжею.
Вистоявши нескінченну чергу я взяла гарнір м'ясо та сік. Подруга взяла салат і десерт. Ми поглядом шукали вільний столик. Нажаль - такого не було. І саме в той момент коли ми з Карамелю змирилися з тим, що нам доведеться їсти стоячи, ззаду почувся голос :
- Кет
Це був хлопчачий голос, що як грім з неба навіяв на мене моторошне відчуття настольгії. Кілька секунд я просто приходила в себе. Так називала мене лише одна людина, дорога мені.
Коли я владнала ситуацією з моїм шоком, побачила власника голосу. Пейтон сидів за кілька столиків від нас і привставши махав мені рукою. Зловивши мій погляд він гукнув: "Ходіть до нас." Його голос майже втонув в галасі. Сама не розуміючи що роблю, я рушила до нього. Кара, не маючи вибору, поспішила за мною.
- Привіт, - мовив Пейтон коли ми підійшли до столику, - Кетрін, ти тепер частина групи, отже можеш обідати з нами.
- Дякую, - промовила я всідаючись.
Кара не зрозуміла, що робити їй, адже вона не була частиною групи. Тому так і залишисаль стояти.
- Ти теж, - перекрикуючи галас, сказав їй Джейкоб. Ми зразу його й не помітили, він як завжди притаївся як мишка.
Побачивши Джейка, Кара просто отетериніла, але нічого не питавши спокійно сіла біля нього. Він шепнув їй на вушко, щось на кшталт " Я потім все поясню" її це ні каплі не застпокоїло, але здається шок почав спадати.
- Як там мама вчора ? - запитав мене Пейтон.
- Все добре, - усміхнулася я, - Завдяки тобі.
- Та без проблем, - усміхнувся у відповідь хлопець.
Через кілька хвилин наших теревень, я помітила на собій чийсь погляд. Це була Моніка. Вона просто просвердлювала мене поглядом. Якщо бути точніше, мене і Пейтона. Ми сиділи одне біля одного. Та мені було справді байдуже. Або майже байдуже. Нехай думає собі що хоче та ми з ним просто друзі.

В кінці шкільного дня я саме йшла на шкільну парковку. Там я мала зустрітися з Карамелю. В коридорах було, як ніколи тихо та спокійно. Я забрала з шкавчику деякі речі і вийшла зі школи. На вулиці я вже помітила подругу і направилася до неї. Раптом хтось притримав ззадну мене за плече. Я обернулася і, як я й очікувала це був Пейтон.
- Привіт ще раз, - почав хлопець, - Сьогодні репетиція в п'ятій. Ти будеш ?
- Так, - відповіла я та усміхнулася.
- Я на машині, якщо хочеш, можу підвести, - запропунував Пейтон.
- Ні дякую, я пішки, - усміхнулася я.
- Окей, тоді буду чекати в репетиційці, - посміхнувся він натягнувши вниз шлейки наплічника. Він прокрутнувся на місці і пішов в інший бік. Тим часом я рушила в напрямку подруги.