💜 Новенька 💜

Розділ 42 😨

Тепер ми з Пеєм спокійно ходили за рукчи по коредорах. Схоже і решта почали до цього привикати і вже не оглядалися, не показували пальцями. Все більш-менш втихомирилось і я відчувала себе майже нормально.
- Все я на урок, - сказав Пейтон відпустивги мою руку.
Ми стояли біля мого шкафчику, за дві хвилини мав вже початися урок.
- Ну все, - я поцілувала хлопця.
Як тільки він побіг, я зразу забрала підручник з шкафчику і вже збиралася йти...
- Непогано.
Це була Моніка. Після того випадку вона жодного разу до мене не підійшла і я сподівалася, що так буде й надалі. Але, схоже, я помилялась.
Я обернулася і обвела дівчину запитальним поглядом. Вона була вдягнута в обтислу червону кофту та чорні джинси з високою талією.
- Ти домоглась свого. Непогано, - Моніка говорила, як завжди - зневажливо. Та були в її тоні нотки чогось нового, чогось їй не притаманного. Болі, образи чи навіть ненависті.
- Слухай Моніко, по-перше я нічого не домагалася, а по-друге відійди! Скоро урок, мені потрібно в клас, - мій тон був холодним.
Та дівчина мене навіть не слухала:
- Але це ще не кінець, - вона подивилася на мене виклично.
Я апсолютно байдуже витримала її погляд та вже збиралася іти...
- Ти про це пошкодуєш, - долинув голосок Лілі з-заду.
Це насторожило мене значно більше, аніж всі слова Моніки разом взяті та все ж я переконала себе в тому, що вона не скаже мамі.

Ввечері, після репетиції Пейтон завіз мене додому. Скоро різдвяна вечірка, а отже концерти, тому доводилася працювати наполегливіше.
Я прочинила двері та почала скидати черевички:
- Мам я дома, - гукнула я.
І все ж мені було жахливо незвично. В Ньою Йорку в таку пору було значно холодніше, а тут просто прохолодна весна. Я трішки скучала за снігом.
Непочувши відповіді від мами, я пішла на кухню. У мене зразу було погане перечуття, в домі було надто тихо.
Мати з Лілі сиділи на кухні. Мама втупилася в одну точку, а сестра виклично посміхалася і перш ніж до мене дійшло, що відбулося мама почала кричати:
- Ти знову вв'язалася в музику! Ще й приховувала це від мене! Та як ти посміла, - вона піднялася і кричала дивлючись просто мені в очі: - після того, що сталося з батьком!
- Мам, - тихенько спробувала я.
- І не перебивай мене!
- Мам, - вже сміливіше сказала я, - Я можу все пояснити.
- Нема чого тут пояснювати! Я просила тебе і Лілі не займатися цими дурницями! Бути серйозними і вибрати нормальну професію! Твоя сестра послухала. А ти - ні! Як завжди, з тобою одні проблеми!
- Мам..
- Мало того, так ти ще й з вокалістом почала зустрічатися!
Я просто отетереніла від шоку. Вона ще й це їй розповіла.
- Так він ще й старшокласник! Де твій мозок Кетрін! Що, кажи, він тебе до чогось примушував?
- Мам! - різько обірвала я. - По-перше Пейтон старший всього лише на рік! І він мені ні до чого не примушував! У нас нічого не було. А по-друге, - в мене в горлі раптом пересохло, - а по-друге музика це єдине, що дає мені енергію і надхнення. Це допомагає мені жити. Я відчуваю себе повноцінною з цим! Нарешті за довгі роки я хоча б щось відчуваю! Будь ласка, не перешкоджай.
Мій голос звучав просто жалібно. Та маму було годі вмовляти.
- Пф, не перешкоджати?! Ти забула, що від твоєї улюбленої музики помер твій батько! Ти хочеш скінчити як він?!
- Ні мам! Я не така, як він!
- Все! - обірвала мене мама. - Я не хочу більше нічого чути! Марш в свою кімнату!