💜 Новенька 💜

Розділ 35 😱

Мені довелося розповісти Карі всю правду. Вона була шокована, особливо тим, що я це стільки часу приховувала. Але, наче, все обійшлося.
У Карамелі була чудова одноповерхова хатинка та дуже мила сім'я. Мама та батько дуже любили свою донечку. На вечерю всі сиділи за одним столом, а тітка Ліза - мати Кари, приготувала смачну їжу. Як же мені не вистачає цієї доброти та турботи.
Зарас ми сиділи в кімнаті подруги. Все в приміщені було так схоже на її характер. Таке миле та пастельне. Стіни були пастельно-рожевими, меблі в білих тонах, навіть люстру прикрашали маленькі, білі пташки.
Дівчина позичила мені зарядку. Я ввімкнула телефон, але там не було жодного пропущиного, тож я спокійно відклала його.
- У тебе дуже мила кімната, - сказала я Карі, сидячи на її великому, м'якому, двоспальному ліжку.
- Спасибі, - усміхаючись сказала вона.
- Слухай, а де в тебе ванна кімната?
- Тут по коридору наліво, ти побачиш. Білі двері, - відповіла подруга.
- Окей, дякую, - я підвелася та вийшла з кімнати.
Потрібно відмітити, що весь дім Кари виглядав дуже мило. Все було таким пастельним, акуратним та наче казковим.
Повернувшись за кілька хвилин я прочинила світлі двері Кариної спальні та ввійшла всередину. Закривши за їх собою, я помітиля невдоволене обличчя подруги.
- Що таке? - спокійно запитала я.
- Ти нічого мені не хочеш сказати? Впевнена, що не маєш більше секретів?!
Тепер її обличчя здавалося мені розлюченим. Кара сиділа на краєчку ліжка підігнувши одну ногу під себе. В її руці був мій. О ні!
- Ти залізла в мій телефон?! - обурено запитала я та рушила їй на зустріч.
- Нікуди я не залазила, - обурилася Кара. - Тобі прийшли есемески...
Я взяла свій телефон і включила головний екран.
"Ну звичайно!"
На екрані красувалося 3 не прочитаних повідомлення від "Пейтон ❤":
"Ей Кет куди ти втікла?"
"Ти де Кет? Я хвилююсь"
"Все добре крихітко?"
Прочитавши я заблокувала екран і подивилася на подругу. Мій погляд був винуватим.
- Кар...
- Що? - подруга мене перервала. На її обличі читалися злість та образа.
- Кар, будь-ласка, це не зовсім те...
- ...що я подумала?! Ні Кет, це саме те, що я подумала. - подруга підскочила з ліжка, - І що, скільки людей вже знає? Я остання, так? - схоже її це справді заділо.
- Ні, ні! Послухай, - майже прокричала я. - Ми дійсно разом, але домовились нікому не казати. Чесно. Коли ми б вирішили розповісти про нас, ти дізналась б першою!
- Ага, точно! - Кара злилась на мене. Звичайно ж я винила в цьому себе, хоча це й моє особисте право - нічого їй не казати.
- Що ти ще приховуєш Кетрін? Чого я ще про тебе не знаю? - це вже був відчай, - Може ти внучка Трампа чи наркодилерша...
- Ей Кар, - я перервала подругу, - тебе не туди занесло. Так я не найчесніша людина, але не придуму зайвого!
- Зайвого?! Та я вже не знаю, ЩО буде зайвим!
- Все. Тихо, - я взяла подругу за лікоть, бо та почала ходити туди-суди по кімнаті, - заспокойся. Це правда усе.
Подруга подивилася мені в очі. Вона наче намагалася там щось розгледіти. І як би мені складно не було витримати її погляд, я зробила це.
- Ну добре, - нарешті вимовила вона.
Я з полегшенням зітхнула.
- Вірю, вірю, - проказала Кара, - хоча й не до кінця!
Вона говорила це всерйоз, але ми просто засміялися і, сподіваюся, зам'яли цю ситуацію.