Сьомий Лорд

Розділ 15. Біля річки Ваньюе

Святкування Нового року – важлива подія, з нагоди якої у палаці влаштовувався бенкет, проте радісно готувався до нього і перебував у гарному настрої лише батько Хелянь Ї.

У внутрішньому палаці імператорські наложниці змагалися красою. Як кажуть, трьох жінок достатньо аби влаштувати сцену, але така незліченна кількість – це катастрофа. Зовні була зграя рідних та названих синів, кожен з яких виношував свої власні наміри та йшов на будь-які хитрощі, щоб завдати якнайбільшої шкоди супернику, а міністри поблизу лише проводили їх натягнутими посмішками.

Зрештою, лише Хелянь Пей не вписувався в обстановку. Не те, щоб він, який більшу частину життя провів у внутрішніх покоях палацу, не знав, що відбувається. Може, він і не був здатний своїм правлінням привести країну до спокою, але із внутрішньою боротьбою за владу був знайомий.

Спочатку на зібраннях він був бадьорим, але вони швидко йому остогидли. Змахнувши рукою, Хелянь Пей послався на втому і дозволив кожному робити як йому заманеться.

Євнух Сі наказав подати гарячий суп.

– Де Байюань? Покличте його, нехай посидить зі мною трохи, – спитав Хелянь Пей, зробивши невеликий ковток.

Євнух Сі зблід і озирнувся. Він помітив, що місце князя Наньніна вже давно порожнє та послав слуг дізнатися про причину.

Через деякий час євнух Сі прошепотів імператору:

– Ваша Величність, князь щойно доповів, що надворі дув холодний вітер і у нього розболілася голова. Він вибачився і повернувся до свого маєтку.

Хелянь Пей трохи підняв повіки і махнув рукою. Побачивши хворобливий вигляд імператора, євнух Сі залишив його у спокої і відійшов убік.

Однак через секунду він почув тихе зітхання Хелянь Пея. У світлі ламп обличчя імператора виглядало дещо похмурим, навколо його очей виступили зморшки, а тіло під розкішним одягом здавалося особливо виснаженим.

– Тут немає жодної людини, з якою ми могли б поговорити...

Цієї ночі вся столиця наповнилася радісними голосами та людським сміхом.

Цзін Ці розумів, що не може дозволити Хелянь Ї дізнатися про його втечу. Наслідний принц був із тих людей, які, вмираючи, тягли за собою інших – для нього не існувало поняття «цей покірний вмирає, а його друзі продовжують веселитися». Якщо він сам страждав, то не міг дозволити іншим втекти.