Сьомий Лорд

Розділ 43. Ще одна спокуса

Чжоу Цзишу, що прямував за Хелянь Ї, відразу відступив на крок і задумливо глянув на нахмуреного Ву Сі.

Цзін Ці довгий час мовчав і все ще спокійно сидів на своєму місці зі своїм звичайним блідим обличчям і нерухомими повіками... навіть незважаючи на те, що його серце кілька разів перевернулося. У той день у Східному палаці Хелянь Ї випалив ті слова, які ніяк не виходили з голови, крізь них невиразно проглядався легкий натяк на щось інше.

Справи життя були як один великий сон. Людський світ пережив кілька поривів осіннього холоду, і триста років кохання та ненависті пролетіли повз. З самого початку і до кінця, ніби по клацанню пальців, молоді обличчя й гарне волосся перетворювалися на висохлі кістки, а хоробрість воїна та єство музиканта перетворювалися на згасаючий попіл.

Шістдесят три роки поряд з Каменем трьох існувань сидів постійний гість. Після шістдесяти трьох років наполегливих роздумів він нарешті зрозумів, що з самого спочатку на Камені не було цікавих персонажів. Ті, хто стверджували, що були кармічно пов'язані протягом кількох життів, хіба вони не смішні?

Цей світ анітрохи не змінився. Це було просто неймовірно.

Просто... неймовірно.

Цзін Ці злегка посміхнувся і зімкнув долоню.

– У поясненні ієрогліфів з'єднуються хмари юнь, осяяння цзін та світло гуан. З ним асоціюється сонце рі, і цзін звучить саме так, – сказав він. – Гарне слово, але ви поставили неправильне запитання, пане.

Хелянь Ї глянув на нього, його очі потемніли.

– Що я не так запитав?

Цзін Ці простягнув руку, занурив її у воду своєї потрісканої, грубо зробленої порцелянової чашки і переписав ієрогліф «Цзін» на стіл своїм тонким пальцем.

– Сонце встає на сході, денне світло розходиться у всіх напрямках і може поступово підніматися з-за гір. Воно не попадає на голову імператора, але столиця під його ногами заповнена сяйвом, здатна лише наступати, але не відступати. Якщо ви запитаєте про майбутню долю цього слова, пане, то незважаючи на його труднощі і проблеми, воно також матиме високий достаток.

Хелянь Ї посміхнувся, хоч у куточках його очей не було й натяку на посмішку.

– А якщо я... натомість хочу запитати про доленосний зв'язок? – сказав він приглушеним голосом.