Сьомий Лорд

Розділ 4. Примарна велич

У цей час у своєму попередньому житті Цзін Ці був лише добросовісною малою дитиною. За одну ніч він втратив батька і почасти через страх перед туманним майбутнім, де йому, можливо, не буде на кого покластися, а частково через свою гірку долю, він настільки важко захворів, що не зміг подбати про семиденну жалобу за старим князем і пропустив візит головнокомандувача Фена.

Старого князя та Фен Юаньцзі багато років пов'язували дружні стосунки, а оскільки останній був людиною, яка не обмежувалася традиціями та етикетом, він прийшов вшанувати пам'ять колишнього друга посеред ночі. Його похвальний вчинок став проявом рідкісної щирості в роки, повні лукавства.

Хто б міг подумати, що в цьому житті Цзін Ці побачить головнокомандувача востаннє перед його від'їздом зі столиці. На його запитання Цзін Ці відповів швидкою посмішкою.

– Зрештою, я партнер наслідного принца в навчанні. Тепер Його Високість досить дорослий, щоб брати участь у всіляких придворних справах. Хоч мені й не слід було підслуховувати, але я дізнався деякі новини.

Фен Юаньцзі хмикнув і злегка посміхнувся. Слова Цзін Ці випадково торкнулися дечого, що його дуже непокоїло і на обличчі вмить проступили гіркота і обурення. Однак він завжди був принциповою людиною, тому не хотів проявляти емоції у присутності дитини. Він просто повернув голову і подивився на темне небо зовні похоронного залу. Лише після довгого мовчання, зумівши нарешті взяти під контроль вираз свого обличчя та голос, він спокійно сказав:

– Навіть така маленька дитина, як ти, всередині сумує за кимось, але того, хто повинен про це знати, навпаки немає поруч.

Опівночі, посунувши циновку вперед, замість того, щоб спитати про людей, імператор запитав про привидів*.

*Взято з твору Scholar Jia (贾生) авторства Li Shangyin (李商隐)

Цзін Ці підняв брови, але не встиг відкрити рота, коли Фен Юаньцзі повернувся і спитав глибоким голосом:

– Мені не слід було говорити ці слова. Зроби вигляд, що ніколи їх не чув, добре?

У поховальному залі полум'я свічок мерехтіло від слабкого вітру, в жаровні догорав клаптик ритуальних грошей. Вираз обличчя дитини, здавалося, запозичив трохи жару від вогню, очі його були чорними, як вугілля, а погляд глибоким, наче він знав усе, що завгодно. Фен Юаньцзі став трохи лагіднішим.