Сьомий Лорд

Розділ 36. Підготовка хитрої пастки

Цзін Ці довго, дуже довго мовчки дивився на Лян Цзюсяо, після чого поклав руку на лоб і безпорадно посміхнувся. Він вважав себе свідком багатьох украй безглуздих ситуацій у цьому величезному складному світі, але ніяк не очікував, що з чистої випадковості сам опиниться у безвихідному становищі. Лян Цзюсяо, викликавши безпорадну посмішку князя Наньніна, теж розгублено посміхнувся.

Природні дані Лян Цзюсяо з дитинства були не дуже добрими. Чи то вчення, чи практика бойових мистецтв чи техніки зміни зовнішності він у всьому дещо відставав від своїх товаришів по навчанню. На щастя, він охоче брався за важку роботу, тому через довгий час став набагато сильнішим за тих, хто був обдарований від природи, але не старався. Все життя він захоплювався своїм ніби всемогутнім шисюном. Залишивши клан, щоб набратися досвіду, він доклав багатьох зусиль, аби робити все так, як робив би Чжоу Цзишу. Кілька днів тому він отримав від свого шисюна листа, в якому говорилося, що незабаром до Лянгуана приїде його друг. Як доказ у того був якийсь предмет. Якщо цій людині щось знадобиться, Лян Цзюсяо повинен буде надати йому допомогу як один із місцевих шпигунів Чжоу Цзишу.

Невиразно щось пригадавши, він раптом широко розплющив очі.

Цзін Ці неквапливо намацав шматок зеленого нефриту за пазухою і поклав на стіл.

– Це... це мого шисюна... – вигукнув Лян Цзюсяо.

Він нерішуче взяв нефрит у руку і ретельно оглянув. Звичайно, він не міг не впізнати річ, знайому йому з дитинства. Потім він підняв голову, глянув на Цзін Ці і з глухим стукотом упав на землю.

– Цей простолюдин не знав, що князь... Я заподіяв вам сильної кривди. Прошу князя пробачити мені.

Голос його сповнився шанобливістю.

– Не треба, – усміхнувся Цзін Ці. – Цей князь не витримає від тебе таких церемоній. Якби я виявився лиходієм, хіба ти зараз не зазнав би величезних втрат?

Лян Цзюсяо низько поклонився.

– Цей простолюдин добре знає характер шисюна. Якби князь справді не зважав на людське життя і був продажним чиновником, шисюн нізащо не зав'язав дружбу з князем. Цей простолюдин повівся необачно, стривожився вашою поведінкою і мало не зробив великої помилки.

Він продовжував белькотіти, поки губи не заніміли, стояв навколішки і безперервно кланявся, відмовляючись піднімати голову. Він щиро шкодував і каявся, навіть очі його почервоніли від занепокоєння.