Випробування життя |18+

Глава 1

Евелін Мерфі

Вісімнадцять років по тому

Сьогодні сонячний ранок. Ми з сім'єю гуляємо по просторому полі, яке всіяне різнокольоровими тюльпанами. Мама весело сміється, тримаючи мене за руку. Ден збирає букет квітів для нашої Роуз. Тато обіймає свою дружину зі спини й на його обличчі видніється щира усмішка. Все було чудово. Чи не так?

Але ось зір помутнішав та тепло маминої руки зникає. Я нахмурила брови та здивовано подивилася на її спину, як і всі інші. Вона стоїть в красивому білому платті, яке відкривало половину спини. Її темне волосся спадає на тендітні плечі і вітер піднімає їх до неба. На обличчю жінки все та ж щира посмішка, але тепер вона якась інша. Неосяжна? Роуз відходить все далі і далі. Сонце засліплює її силует, але маму це не спиняє. Вона йде все далі та далі до сонця, щоб піднятися з ним високо в небо і освітити своїми теплими проміннями людей.

—Ні!—кричу я зі всієї сили та починаю бігти за мамою. В один момент падаю та, ще секунду назад тюльпани, які лоскотали мої ноги, перетворюються на гострі скелі.—Ні! Не покидай мене...

Але мене вже ніхто не чує. Я не кричу, а хіба тихо шепочу ці слова, які ніколи не дійдуть до бажаної людини. Земля пропадає з-під колін. Батько і Денні вже давно позаду. Позаду в непроглядній темноті. Мій зір був повністю окутаний в сяйво попереду мене.

—Я вас люблю.—тихо говорить мама до всіх нас—Люблю і пам'ятайте це завжди!—останні слова жінки перед тим, як вона повернулася та враз побігла до сонця, не озираючись назад.

—Ні, мамо, стій!—все ще пробую докричатися я в пустоту, але раптом ця темнота повністю валиться на мене. Я задихаюся. Легені придавило. Ще секунда. Ще одна секунда...

—Ні!—я вскочила з ліжка вся в поту і задихана. Пару разів покліпавши очима та розглянувши навколо мені вдалося трохи заспокоїтись. Це всього лиш сон. Дуже правдивий сон. Моя кімната була осіяна ще ранковою темнотою і поміж неї виднілися цифри годинника. Сьома ранку.

Через годину повинні початися пари в університеті. Через десять хвилин я мала вставати, тож сенсу засинати вже не було. Потягнувшись та звісивши ноги з ліжка, я встала босими ногами на підлогу і направилася до ванної кімнати.

Хоч часу було не так і багато, але я все одно робила все не поспішаючи, обдумуючи всі діалоги та дії. Сни з мамою мені почали снитися доволі часто. А точніше відтоді, як тато розказав нам справжню причину смерті його дружини. Обдумувати все, що відбувалося в сні, поки я приймаю теплий освіжаючий душ-моя маленька особливість. Я можу годинами стояти під течіями теплої води і думати про все на світі, включаючи маму. Мені часто доводилося уявляти, щоб було, якби вона була жива. Сиділа з нами за сніданками, давала жіночі поради, допомагала з покупками речей. Це, напевно, так чудово відчувати коло себе захист і підтримку не лише батька, а й матері, яка нізащо не дасть своє дитя на розтерзання долі.