Випробування життя |18+

Глава 47

Вчорашній день я повністю провела в компанії Тоні. Нам вдалося трохи віддихнути від реальності. Вона-від недавно стресу та неочікуваного освідчення Росса, а я від… Навіть не хочу думати знов про це. Тоді ми просто жили як звичайна молодь, яка не хоче думати про більші проблеми. Так, ці проблеми стоять прямо за спиною і важать начебто декілька тон, але ти їх не відчуваєш. Вони випаровуються в ті моменти, коли розуміють-ми не піддамося ними саме зараз. Але вони також нанесуть свій удар пізніше…

І зараз нанесли мені свій.

Дев’ятий день. Тільки два дня назад я вже змирилася зі своїм незробленим вибором, а зараз страх знов почав височіти над мною. Паніка, тривога, безвихідність, хвилювання. Всі ті відчуття вичікували свого зіркового часу і одним точним ударом починали вражати у болючі місця. Один із способів перебороти свій страх-зіткнутися з ним в обличчя. Так говорив батько і це справді працювало у дитинстві, коли ти боявся темноти або вигаданих монстрів під ліжком, але ти ростеш і страхи ростуть разом з тобою. Вони разом із тобою ходять до школи, бачать які проблеми в тебе з математикою і готово! Новий страх цифр чи задач. Чи він реальний? Точно ні. Але ж ми його відчуваємо, почуваємося невпевнено… Підвищене серцебиття, збите дихання, округлі зіниці-все все це ознаки страху, якими він і харчується…

Я йшла так помалу, що ранішній свіжий вітер дув мені в обличчя та волосся в хаотичному порядку розліталося. У вухах грала спокійна мелодія, а в руках був ароматний стаканчик кави. Сьогодні я вирішила прогулятися. Буря, яка йшла вже другий день, нарешті зупинилася. Як завжди, на дорогах утворилися великі калюжі, а люди з тваринами тепер мали більше клопотів по догляду за ними.

Я якраз проходила попри одну з таких великих калюж. На дорогах не було машин-вже у більшості закладах почався робочий день, а в університетах-пари. Щоб мене не відчислили, я мусила взяти собі академвідпустку на тиждень. По закінченню цього терміну мені потрібно буде принести інформацію по одній із тем, які ми проходимо зараз. Ця акуратна стопка паперу вже давно стояла на столі та чекали свого часу.

З-під шуму навушників я почула ще дивний посилений вітер за спиною. Трохи призупинившись та прислухавшись я надто пізно зрозуміла, що це за звук… чорна машина на максимальній швидкості пронеслася повз мене і наїхала на калюжу. Вода в туж секунду попала мені на одяг та стаканчик з кавою. Подивившись на штани та кофту, воду, яка кругами розходилася, та на свій розмоклий стаканчик, я виплеснула свою злість у руку, і картон зігнувся у вигаданій формі. Чорт побери! Додому ще пару кварталів! Я перевела погляд вбік машини і здивувалася, коли побачила, що вона зупинилися коло тротуару в декількох метрів від мене. Взагалі, мені вона здалася знайомою…