Випробування життя |18+

Епілог

Ітан Роджерс

Через п'ять років

Життя може розвернутися дуже різко. Саме тоді, коли ти на повній впевненості контролюєш свою долю, вона без попереджень скидає тебе і бере контроль у свої обійми. Доля дарує нам бажане тоді, коли ми вже навчилися обходитися без нього. Я зміг обійтися без повноцінної сім'ї, материнської любові чи підтримки батька. Зміг вирости та створити свою імперію «Ангелів смерті». На вулиця мене знають як Крилатого Звіра. На моїх грудях розцвітаються великі крила, які викликали захоплення у всіх. Владу... Цього я і боявся. Боявся хотіти страху інших, боявся відчувати насолоду у владі. І тільки п'ять років назад я зрозумів, що ніколи не радів від цього. Ні разу. Крила на моїх грудях були заморожені і розкриті у страждальній формі. Їх зміг розтопити лише вогонь. Вогонь мого Метелика...

Тендітне тіло, скрутившись калачиком, спокійно дихало біля моїх грудей. Серце болісно занило від тепла. Я обережно, щоб не розбудити дівчину, поклав руку їй на талію та притягнув спиною до себе. Довга чорна футболка підкотилася догори, оголюючи ідеальні коліна та білу шкіру. Я мимоволі пробігся подушечками пальців по одній із ніг, на якій зразу виступили мурашки, а дихання Евелін враз стало збитим. Вона щось проговорила самими вустами та привідкрила сонні очі. Я подивився в її карамельні дзеркала, в яких ще літав туман.

—І хто тут сонька? А, золотце?—я з долею азарту повів бровою, натякаючи на її минулі слова. На фоні тихо говорили герої фільму, який Евелін так хотіла подивитися.—Я попереджав, що тобі краще віддихнути. Останні ночі були особливо безсонними для нас. А ти ще паралельно навчаєшся після академічного відпустку.—на її обличчю розлилася ніжна посмішка. Я не зміг стриматися і, нахилившись, поцілував їх.

Поруч з нею весь світ наче ставили на паузу. Я, як і кожного разу, розтягував секунди проведені з неї. Хотів розтягнути бодай на ще одну мить, але час вислизував так швидко, як пісок крізь пальці. От і зараз. Всього мить і нас перериває шум в іншій кімнаті. Я розімкнув поцілунок, вдихаючи ще раз аромат цитрусів із карамеллю. Вуста запекли в проханню доторкнутися до її бархатної шкіри на шиї-шрам вже давно зник і залишився лише невеличкий рубець-та поставити там новий слід.

—Ти ідеальна...—я вимучено опустив голову їй в шию і все ж мимоволі поцілував. Евелін затряслася у сміху, а моя вільна рука поповзла по стегну, ще більше оголяючи трохи засмаглу шкіру. Із коридору знову долинув шум.