Випробування життя |18+

Глава 10

Вийшовши на свіже повітря, я звернула на автостоянку, оскільки вона знаходиться в керунку мого дому. Та зупинилася, коли побачила трьох моїх нових недознайомих. За що? Добре, зроблю вигляд, що їх тут немає. Але один з них вирішив по іншому.

—Ей, Мерфі!—я не знаю точно, хто мене окликнув, але точно не Стейсі, бо голос був чоловічим.—Я знаю, що ти мене чуєш!—я продовжила йти, набираючи швидкість, але тут мене зловили за лікоть та розвернули до себе лицем. Я вписалася своїм обличчям в мускулисту, широку грудну клітку.—Коли я кличу людину по-доброму краще не ігнорувати, бо потім буде гірше.—прошипів факт він , а я ж вже змогла роздивитися автора цих слів. Це був Роджерс власною персоною. А він що тут забув?

—Що тобі треба?—не скриваючи своєї злості сказала я.

—Я прийшов, щоб особисто сказати тобі, що про вчорашній випадок ніхто не повинен знати.

—І це замість вдячності?—я вигнула брову.—Не було сенсу їхати сюди. Мені це ще вчора сказали.—досить спокійно відповіла я дивлячись, як Стоун говорить з Паркером коло його машини.

—А я думаю тобі вчора не зрозуміло сказали.—він взяв мій підборідок в руки та підняв так, щоб мої очі дивилися в його карі. Вони були набагато темніші ніж в мене. В них можна було загубити свій здоровий глузд на довгі століття.—Якщо я дізнаюся, що ти комусь розговорилася, то мені доведеться відвідати твого батька з братом.—слова хлопця вивели мене з своєрідного трансу. Ітан казав це тихо. Його голос, неначе яд, який повільно проникає в мій організм. І ось, коли сенс його слів все ж таки дійшов до мого мозку я напряглася. Звідки він знає про мою сім’ю?—Ти мене зрозуміла?—Роджерс подивився на мене вбивчим поглядом, повним злості та сили, за допомогою якого він домінував над мною.

—Так.—тихо сказала я. А що мені ще лишалося робити? Життя моїх рідних для мене-все. Вони завжди мене підтримували в важкі часи. Якщо він не блефує-то я буду змушена мовчати. Хлопець відпустив мене, та не сказавши нічого, підійшов до Стейсі і Бена. Сказавши їм щось, Ітан сів в свою машину та з шумом поїхав. Навіть не здивувалася.

Я вже хотіла розвернутися та піти в сторону свого будинку, але мене знов окликнули. На цей раз це був Паркер. Що їм всім від мене треба? Ще Паркер, який захистив мене в їдальні. Що це все означає? Хотіла би я піти далі і прийняти теплий розслаблюючий душ, але тут я згадала про завдання та про свою місію. Що ж потрібно, так потрібно. Я розвернулася та пішла прямим рухом до них.

—Ого, думала, що ти не наділиш нас своєю присутністю.—без великого ентузіазму сказала Стоун.

—Не змогла пройти повз людей, які  ввічливо просять тебе підійти.—я подивилася на Бена, натякаючи на поведінку Роджерса, та найбільш реалістично усміхнулася.—Так, що вам потрібно?

—Ми, на відміну від Ітана, хотіли подякувати тобі за вчорашнє. Ти, безумовно, врятувала йому життя. Але ще, справді, не говори нікому. Краще ж для себе.—сказав Бен з дружелюбною усмішкою та почухав потилицю. Але я не можу зрозуміти одного. Чому всі мені з цієї компанії говорять, щоб я мовчала? Невже Ітан може зробити щось настільки жахливе

—Та не перебільшуйте.—знизала плечима я, приховуючи свою розгубленість.—А чого б це тобі Роджерс такий злий та роздратований?

—Просто він, як дізнався, що його поранили, а потім ще й якась дівчина йому життя врятувала-прямо оскаженів. Як Цербер, який з ланцюга вирвався.—дівчина хмикнула. Вона говорила по-доброму з насмішкуватістю, але осудливо. Ніби, що тут такого?

—До речі, Бен, чому ти заступився за мене?—здавши про випадок, я вирішила спитати його.—Я і сама змогла б себе захистити!

—Рахуй це жестом доброї волі.—спокійно сказав той, не задумуючись над відповіддю, дивлячись в телефон.—А чому твого брата сьогодні немає на роботі?

—Мого брата?—невже мій брат працює в клубі Паркера?—Він казав, що працює барменом, але де саме не говорив. А ти звідки знаєш про це?—вирішила прикинутися дурочкою.

—Ем, так барменом.—він зам’явся.—Клуб, в якому працює твій Ден-мій клуб. Він називається "Marquee". Може чула про такий? Найпопулярніший серед молоді!

—Ні, не чула.—брешу, нагло брешу. Звичайно я знала про клуб з досьє, але їм про це знати не треба.

—Ну то заходи, коли буде час. Обслужимо по вищій якості. Заодно і з братом побачишся.—запропонував весело Бен. І від коли ми так просто говоримо?

—Добре, я зайду колись.—сама не вірячи в ці слова сказала я. Не люблю ходити по клубах. Паралельно я дивилась на годину.—Була рада поговорити, але мені вже час.—вони двоє кивнули та без лишніх слів сіли в машину Паркера і поїхали в сторону, куди пару хвилин назад поїхав і сам Роджерс. Ну що ж.

Я розвернувшись пішла додому. Ще потрібно буде зайти до Брука. І я ще не визначилася, що мені робити. Може він блефував і не зробить нічого моїй сім’ї? Або ж навпаки, говорив серйозно, чим його видавали його темні очі?