Випробування життя |18+

Глава 3

Нарешті ця пара скінчилася. Не можу сказати, що вона була цікава, але, попри це, я конспектувала слова викладача. Схопивши зошит та поклавши його у сумочку, я оглянулася навколо. Інші студенти один за одним покидали аудиторію. Я заспокоїлася, коли мене окликнув Кевін, який спустився нижче. Поряд з ним стояла дівчина.

—Евелін, знайомся-це моя подруга Олівія,—він обвив талію дівчини та зблизив її з собою. Я перевела погляд на цей жест, а потім на саме обличчя Олівії. Вона тримала підборіддя високо, в очах була впевненість. Її ластовиння трохи пом'якшувало обличчя. На чоло та плечі спадало довге руде волосся. Заправивши одне пасмо за вухо, та посміхнулася і протягнула руку.

—Приємно познайомитися.

—І мені.—я протягнула руку у відповідь і пожала її.

—Міс Роун, я чекатиму на вашу відповідь протягом дня,—сказав викладач, який теж йшов на вихід. Олівія повернула голову та кивнула через плече. Ми залишилися одні. Настала невеличка тиша.

—Можете показати мені де тут їдальня, а то я від ранку нічого не їла,—я зам'ялася, але все ж таки спитала.

—Так, ми теж туди йдемо, ходімо,—Кевін поставив руку на моє плече і на плече Олівії та ми пішли на перекус.

Ми оминули декілька аудиторій. Я оглядалася по сторонах. Нові, технологічні аудиторії поєднувалися зі старим стилем епохи Бароко. Французькі вікна розташовувалися досить високо. В іншому ж крилі вікна, навпаки, були панорамними, що також відкривало огляд на великий ботанічний сад. Як мені сказала Олівія, сюди приходять з менших університетів на лекції, оскільки в них не могло бути такого саду. Чи не було таких технологій.

Коли ми вже підходили до великих просторих дверей їдальні я почула дивні звуки, які нагадували схлипи. За секунду вони були перекриті великою кількістю сміху. Моє тіло зразу напружилося і я зупинилася, чим викликала дивні погляди одногрупників.

—Що це таке? Чому такі дивні звуки?—я нахмурила брови, коли розгледіла нічим не здивоване обличчя Кевіна та Олівії.

—Напевно знов дружки Паркера знущаються над Брайт,—Кевін говорив це з кам'яним лицем.

—Бідна дівчина, шкода, що цього року вона стала ціллю їх приниження.—сказала Олівія, а я нічого не могла зрозуміти. Коли ми зайшли в їдальні, я від побаченого завмерла. Дівчина мініатюрної статури з золотистим довгим волоссям стояла в центрі їдальні, з опущеною головою і була облита якоюсь рідиною. Над нею височіли троє хлопців. За їхнім великим зростом та широкими плечима я могла припустити, що вони були зі старших курсів. Сама дівчина, на вигляд, була молодша від нас. Хлопці щось їй говорили, насміхаючись, але через шум я не змогла розібрати ні слова.