Випробування життя |18+

Глава 38

Ітан Роджерс

Тускле, холодно-біле світло від лампочок освітлювало довгий бетонний коридор. Воно мигало і могло згаснути в любий момент, одаровуючи мене мороком. Але хіба я боявся темноти? Холод від стін віддавав по кістках та шкірі, від чого вона покривалася мурашками. Тут було настільки морозно, що з рота виходив пар. Це явище не характерне навіть зимовому клімату Бостону.

Стук кроків відлунням проходився по всій довжині коридору і я не міг зрозуміти, це мої кроки, чи іншої людини. Але якої людини? Сюди добровільно не зайде ні одна жива душа. Закритий корпус моргу… Так звучить вивіска на залізних дверях з маленьким віконцем по центру. Сюди мають дозвіл проходити лише лікарі, тому за приємний вигляд тут не дуже переживають. З сірих, зовсім не життєрадісних стін, злітала фарба. Павутиння на кутах, плісень, якась рідина, яка капає зверху і проносить свої звуки далі. Я зморщив ніс від тухлого запаху гнилі та пішов до відкритих дверей, з якої виходило яскраве світло. 

У дверях мене зустрів мій колишній знайомий патологоанатом. Підпільний лікар, який за гроші виріже всі потрібні органи. Великі гроші… Коли світ встиг так прогнити? А взагалі то байдуже! Мені тим краще.

Лікар був одягнутий по всіх правилах конфіденційності. На ньому був медичний костюм, який складався з просторої голубої блузки без рукавів, та штани вільного крою. Це все перекривав чорний фартух. Також він мав медичну шапочку та маску на пів лиця. Виднілися лише його зелені, схоже не психопата, очі.

Чоловік-років сорока-примружився, через те його брови зійшлися на переніссі. Він кивком показав мені слідкувати за ним. За декілька років знайомства, я ні разу не чув його голосу та не знав його ж ім'я. Чому я йому взагалі довіряю? Це дуже дивно для мене, але він єдиний лікар який справді за жирний хабар з’їсть свій язик і нікому нічого лишнього не розкаже. Навіть Ліам не міг знайти інформацію про цього дивного посланця Диявола. Ліам…треба перед ним вибачитися за вчорашнє.

Я пройшов у холодне приміщення. Яскраве, тут лампочки міняють частіше ніж у коридорі, біле світло від лампи засвітило в мої очі. Я скривився, але не звернув на це уваги, повністю фокусуючись на залізних люках. Їх було багато, як медових сот. На всій триметровій стіні на однакових відстанях один від одного були розміщені холодильні камери. Скільки там було вже задубілих тіл… І половина з них-кримінальні авторитети: кіллери, наркоторговці, випадкові свідки. Всі люди, про смерть яких бажано щоб не знали. Поліція закриває на це очі, тим більше інколи вони самі ховають тут свої таємниці.