Випробування життя |18+

Глава 48

—Ну ти ще довго? Вже ніч надворі!

—Ще зовсім трохи. Я не очікував, що на цій програмі буде так багато апрувтів.—заговорив хлопець, обличчя якого освітлювало біле світло від екрану. Ліам вже від самого ранку налаштовував мій телефон. Ми були в кабінеті Ітана, але сам він більше сюди не заходив. За цей час я стільки придумала відповідей! На язику крутилися колкості, які б ідеально поставили на місце його наглість... Вони були зараз, але тоді я не могла вимовити і слова.

—Ти можеш говорити на нормальному язику?

—Апрув-це ніби дозвіл. І я ніяк не можу їх обійти.—хлопець попробував перепідключити мій мобільний до свого планшета, але судячи з важкого і втомленого зітхання в нього це не вийшло.

—Що ти взагалі хочеш з ним зробити?

—Пам'ятаєш, що тебе не існувало до того моменту, як ви переїхали в Бостон?—я напружено кивнула.—От, а телефон в тебе точно вже давніше. Я хочу попробувати витягнути з нього хоч якусь зачіпку про це. Телефонні дзвінки, історія браузера. Одним словом все, що було намертво видалено.—я приголомшлено розкрила очі. Але...це хіба реально?—В тебе ж був старий телефон? До цього?—Ліам, побачивши мою здивовану реакцію, спитав. Я знов таки кивнула.—Всі дані-або хоча б певна частина-переходять від старішого гаджета до новішого. Якщо розплутати цю змійку ми зможемо знайти джерело.

Ніби звучить круто! Є шанс нарешті дізнатися ще одну загадку минулого, але я задумалася, чи потрібно мені це насправді? Чи не дізнаюся я щось такого, яке не повинна була знати?

—Я піду зроблю собі чаю. Тільки зранку випила стаканчик кави.—я піднялася з дивану та розгладила складки на штанах.

—Ага, можеш брати все що побачиш, думаю, Ітан не буде проти.—не буде проти... Я щось не дуже довіряла цим словам. Можливо його взагалі немає в будинку і мені не потрібно буде вислуховувати його невдоволення? Хоча в спальні він не був роздратованим, принаймні я розгляділа інші емоції. Зовсім інші...

Більше не роздумуючи, я відкрила двері, виходячи у коридор. Проходячи до сходів, я мимоволі подивилася на ті самі двері. Вони знов були не замкнені. Руки зачесалися знов пройти туди. Знов пройти в середину його душі та побачити привида-охоронця духу. Ні! Я відсікла погляд від дверей та швидко почала спускатися по сходах, тримаючись за поручень.