Випробування життя |18+

Глава 43

—Евелін, просинайся!—прозвучав голос заднім фоном.—Ти запізнюєшся! Скільки тебе можна кликати!—чиїсь кроки вздовж кімнати та шуркання тапочок по підлозі пройшлися до самого вікна та зупинилися. Характерний звук відкриваючого вікна наповнив собою кімнату. Свіжий порив повітря ударив по моєму обличчю. Я примружилася приблизно згадуючи, який сьогодні день і взагалі де я. Здається вівторок чи середа… Це голос мого батька? Я вдома?

Раптом мій організм наповнися тривожним відчуттям. Страх в перемішку з адреналіном та збитим серцебиттям сильним ударом поразили мій мозок. Останні секунди повагавшись, я все ж відкрила очі. Перше все було розмити, але це не завадило мені розпізнати мою кімнату. Тепер справжня тривога охопила тіло, а холодний піт покривав моє чоло.

—Ну і погода сьогодні…—продовжував говорити батько, дивлячись у вікно. Він ще не бачив мого виразу обличчя. І краще б не бачив… я впевнена, що виглядала так, наче побачила справжнього привида. Швидко скочивши з ліжка, я стала босими ногами на підлогу і…щось не так…  Вчора-чи коли мене викрили-я була у джинсах та толстовці, але зараз я не відчувала цього одягу на мені. Різко повернувши обличчя до шафи, де височіло велике дзеркало в цілу стіну, я загубила дар речі. Це був…сон, чи як це розуміти? На мені була одягнена моя звичайна піжама-штани з ніжно-голубого шовку та такий самий топ на бретелях. Я не любила одягатися тепло навіть якщо на вулиці була мінусова температура. Вдома завжди була оптимальна для мене, тому я могла собі позволити цю маленьку витівку, навіть чуючи протести Вільяма.—Та що з тобою? Ти мене чуєш, доню? Ти запізнюєшся.—батько ласкаво окинув мене ніжним поглядом, але трохи насторожився, побачивши моє схвильоване обличчя. Я ковтнула гіркий ком в горлі і тихо проговорила.

—Коли…коли я вчора прийшла додому?—знаю, це була найтупіше запитання в моєму життя. Ще не вистачало, щоб тато не подумав собі чогось і не повів мене здавати аналізи на рівень алкоголю в крові чи вміст сторонніх речовин…

—Ти не прихворіла? Якась дуже блідна.—він підійшов до мене та протягнув руку до чола. Ця мимовільна крупинка теплоти дала мені мінімальний спокій всередині. Це не галюцинація. Це справді мій батько. Тільки його тепло окутувало мене настільки, що поринало у спогади минулого.—Ніби температури немає.—він відсторонився і я сумно видихнула.—Вчора коли я прийшов додому, то була година десята вечора, ти вже спала і я не став тебе будити. В тебе точно все гаразд?—Мерфі старший насторожено подивився на мене та оглядів зверху до низу. Я швидко замотала головою.