Випробування життя |18+

Глава 49

Стук моїх підборів, які я взула сьогодні до чорних джинсів, та чоловічих черевиків розносився по приміщеннях. Ми піднімалися по знайомих мені вже сходах та проходили по довгому коридору, підлогу якого вкривав килим з м'яким ворсом. Хлопець, який вів мене, йшов попереду. Його статура закривала вигляд вперед, тому я лише могла розглядати бокові об'єкти: дорогі та цінні картини, екзотичні рослини на золотих підставках, вишукані світильники з темного дерева. Стіни були пофарбовані в темний синій колір-колір сапфіру-а де-не-де були дерев'яні вставки, які перепліталися в різні композиції.

—Бос очікує Вас.—ми зупинилися коло самих останніх дверей. Збоку стояв охоронець, який, кивнувши, відступив на декілька кроків, пропускаючи. Я ковтнула та кивнула. Чоловік, який вів мене, відкрив білі двері та пропустив вперед, після чого зайшов і сам.

—І знову вітаю, Евелін.—проговорив низький бас.—Чесно кажучи, я очікував твого дзвінка сьогодні зранку. Ти вирішила зробити правильний вибір?—Оуен, або як його всі називають Яструб, подивився на мене своїм здоровим оком. Глибина його блакитних очей досі вражала мене та давало легке відчуття невпевненості. Я вирівняла осанку та, не відповівши на його питання, оглянулася навколо. Все ті ж стіни, той же стіл за яким сидів Генрі, той же чорний диван. На перший погляд, нічого не змінилося з мого останнього візиту сюди, але одна вагома річ все ж помінялася. Того разу я була як заручник, а зараз прийшла добровільно.

Так як злодій, який завжди повертається на місце злочину, я повернулася сюди...

—Ну, може ти розкажеш нам, навіщо завітала?—Оуен старший склав руки у замок на спер на них своє підборіддя. Він оскалив білі зуби в зухвалій посмішці та поглянув за мою спину. Я звела брови, в туж секунду чуючи шепіт.

—Нумо Мерфі, скажи що ти захотіла дізнатися правду про свою нікчемну матір і чому вона залишила вас...—я підскочила та захотіла обернутися, але чиїсь сильні руки перехопили мене за талію. Вони торкалися тих місць, де тільки сьогодні вночі були руки Ітана...—Ти захотіла дізнатися правду і шукаєш відповіді в нас, правда ж?—продовжував говорити голос. Хлопець нахилився до мого вуха та я змогла розглядіти чорні прядки волосся.

—Семюель, не лякай нашу подругу.—заговорив Генрі, який весь час спостерігав за мною та своїм сином.—Нехай Евелін сама скаже, навіщо прийшла. Я уважно слухаю тебе.—руки на моїй талії поволі спали і я відскочила від Оуена, як від вогню. Потерши мокрі долоні об штани, заговорила.