Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

I. 3. Підозріла «мазда»

Київ 2017-й рік

— Куди поділися всі тарілки? — Сашко роздратовано гримів посудом на кухні.

Я проігнорував питання, маючи більш цікаве заняття: слідкував у вікно за чорною «маздою», що кожен вівторок і п'ятницю, як за розкладом, з'являлася у нашому дворі.

Це не була машина когось із мешканців, ті я добре знав.

— Кирило, я тебе питаю! Агов, пацан!

— Йди краще сюди.

— Що? — Сашко теж підійшов до вікна.

— Бачиш автівку?

— І що?

— В ній вже двадцять хвилин сидить наш сусід з першого поверху.

— І що?

— Він робить це щоразу, як вона приїжджає.

— І що?

Я роздратувався:

— Ти можеш сказати щось, більш розумне, ніж оте своє «і що»?! Поміркуй, ця «мазда» приїжджає завжди вранці, в один і той же час, і стоїть тут хвилин тридцять. Сусід, до речі, ніде не працює, він інвалід. І що вони роблять всередині машини цілих півгодини?

Сашко знизав плечима. Він, вочевидь, не схвалював моєї цікавості до чужих справ. Але також він встиг звикнути до моєї спостережливості, тому спитав:

— А сам ти що думаєш?

— Я думаю, що діло тут нечисто. Інвалід не бідує. Можливо, йому привозять «товар»? На минулому тижні я бачив, як він йшов до дверей під'їзду, на ходу розпихуючи по кишенях жменю маленьких пакетів. А що в наш час фасують в маленькі пакети а потім розпродають з рук?

— Та все, що завгодно!

Він явно «не доганяв». Хоча я майже прямим текстом сказав йому, що в нашому домі — дилер, який продає наркотики місцевій шпані. Можливо, я б теж не був таким прозорливим, але декілька днів тому я вже бачив подібні пакети. На власній роботі.

Вже більше року я працював у хімічній лабораторії. Я хотів не просто підробляти, як і всі студенти, а саме — роботу по спеціальності. І я її отримав. Мене все влаштовувало, і я був у шефа на гарному рахунку. Тиждень тому я випадково затримався трохи довше, ніж зазвичай — синтез тривав більше часу, ніж я розрахував. І побачив, як Василь, найближчий помічник шефа, фасує кінцевий продукт отого синтезу в такі самі пакетики.