Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

І. 6. Зустріч з вбивцею

Київ 1911-й рік

Круглий мерзотник буквально розчинився в повітрі. Тільки що він був тут, простягав мені теку з паперами, аж ось я здійняв голову, а його вже й слід прохолов.

— Чорт з тобою, — тихцем пробурмотів я. — Якось і сам розберуся!

Кінець кінцем, я був майже живий, і мав гроші та інформацію. І те і інше я отримав від Посередника.

Кав'ярня була розташована на місці, де у мій час знаходяться оглядовий майданчик та арка Дружби Народів. Тож я сидів, дивився на Дніпро, пив каву, розглядав місцеву публіку і гортав теку, яку, присягаюся, Посередник поцупив у поліції. До речі, мені теж вкрай потрібно було дещо поцупити у когось з місцевої поважної публіки, якщо я хочу бути поряд з місцем подій. Наприклад, перепустку на завтрашню прогулянку монарха та інших високих осіб у Купецькому саду. У цьому, тобто.

— Ви ж детектив, — наостанок сказав Посередник, коли я запитав в нього про квиток, — роздобудьте самі!

Здається, він переплутав детектива із злодієм!

Ну добре, мені був потрібний план! Перше, що я вирішив зробити, це заприятелювати з майбутнім вбивцею, Дмитром Багровим. Але як на нього вийти? З поліцейського досьє я знав, що він їх агент, і що він вже в Києві. Він наплів їм щось про терористів, з якими нібито познайомився рік тому у Петербурзі, і які повинні тут вчинити замах на когось з міністрів.

Чесно кажучи, навіть прочитавши протокол розмови, я не повірив жодному слову цього Багрова. І як йому могли повірити співробітники секретної служби, для мене лишилося загадкою.

Але був один плюс в моєму теперішньому становищі. Вбити мене вдруге навряд чи вдасться, тому я міг спробувати натиснути і налякати того хлопа. Тре, лишень, до нього підібратися.

Я піднявся, гроші за каву залишив на столі, неспішно пройшовся кав'ярнею. Як я і думав, мене не те щоб не помічали... Скоріше — не звертали уваги. Відвідувачі просто відверталися, коли я підходив. Можливо, люди відчували, що зі мною щось не так, тому підсвідомо трималися осторонь.

— Бачу, у вас немає великих проблем з конспірацією, детективе, — Посередник раптово вигулькнув за моїм плечем. — Але все ж таки варто бути більш обережним!

Я ледь не підстрибнув.

— Ви завжди з'являєтесь наче чорт з табакерки?

— Доводиться. Така робота. — він знизав плечима. — Рекомендую обчистити он того пана, — Посередник вказав на крайній стіл, де огрядний чоловік саме виклав гаманець на стільницю. — У нього точно є запрошення на завтрашню прогулянку.

— Дякую.

— Рекомендую потім відвідати вулицю Володимирську?

— А що там?

— Будинок Багрова.

— Дякую за підказку!

Відповіді не було, як і Посередника поряд зі мною. Він знову непомітно зник.

Я вийшов з Купецького саду і попрямував на вулицю Володимирську. Вечоріло.

Будинок очікувано сторожили філери. Також очікувано я без проблем пройшов повз них. Хлопець був вдома. Я відчинив двері та зайшов. Він смикнувся.

— Ви хто?

— Я? Я — Микола Якович.

Його очі враз стали завеликими для такої худорлявої мармизи.

— Ви ж...

— Що? Хіба не з вами я зустрічався в Петербурзі рік тому?

— Т-так... — Багров почав заїкатися.

Я пильно придивився до майбутнього вбивці. Якесь воно засмикане та нещасне. Міський божевільний, та й годі! Як це нещастя зможе здійснити зухвале вбивство? Хіба що... Йому створять відповідні умови?

— Ви так думаєте? — зацікавлено спитав Посередник.

Я вже трохи призвичаївся до його манери з'являтися з нікуди.

— Ви так і будете за мною ходити?

— Я вам заважаю?

— З ким ви роз— роз— розмовляєте? — пробелькотав Багров.

Здається, він не бачить Посередника. Цікаво, а ще хтось, крім мене, його бачить? Як би це перевірити...

— Вибачте, але мені цікаві ваші висновки, — такого Посередника хоч до рани прикладай! Ні, не хочу.

— Може, будемо спілкуватися пізніше? Ви насправді мені заважаєте!

— Як скажете!

Він зник також миттєво, як і з'явився.