Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.25. Випадковість

від першої особи

— Кх-кх!

Я відкрив очі, і побачив над собою знайомі круглі окуляри, вуса та круглий капелюх.

— Як же ви так примудрилися, пане Холмс?! — несхвально сказав Посередник. — А я покладав на вас такі великі надії!

— Може розв'яжете мене для початку? — запропонував я.

— Я не маю права втручатися в реальність!

В його голосі насправді бринів відчай? Чи мені здалося?

— Та що ви говорите! — я вклав в цей вигук всю іронію, яку тільки зміг.

— Даремно ви іронізуєте, пане Холмс! — Посередник швидко забігав по веранді. — Ще кілька годин тут, і ви помрете від отруйних парів, ви розумієте це?!

— Я вже помирав одного разу. Не можу сказати, що мені сподобалося, але й нічого особливо страшного в тому не було.

— Ваша бравада зараз ні до чого! — він зупинився, сердито виблискуючи окулярами. — Краще б подумали, як звідси вибратися!

— А може, ви подумаєте?

— Чого це? — з підозрілістю спитав він.

— Тому що це ви проґавили свідка, який успішно гепнувся через те, що Столипін, ти бач, помер не просто в театрі, а через три дні потому! — із злістю сказав я.

— То була прикра випадковість! — набурмосився Посередник.

— Випадковість?! Це була ваша недбалість, Посереднику! І одна людина вже померла через неї, а інша — потрапила на лікарняне ліжко!

— Бо люди завжди це роблять! Помирають! — заволав він прямо мені в обличчя, і несподівано спокійно додав: — А чого це ви мене вичитуєте, пане Холмс? Ви й самі дуже недбало віднеслися до справи. Хай професор навіть і з'їхав з глузду через мою помилку — хоча це не так — та не Моріарті ж він, ну насправді! Проте обкрутив вас кругом пальця! Як ви збираєтеся справлятися із справжніми вбивцями, коли вас водить за носа якийсь там доморощений маніяк?!

— Ми дали йому це прізвисько, коли вчилися, — пригадав я. — Про щось ми, мабуть, здогадувалися тоді, на другому курсі.

— Прикра несподіванка!

— Знову випадковість?

— Так. Але з такими випадками, пане Холмс, я б серйозно задумався над тим, де ваше справжнє місце.

— На що це ви натякаєте? — підозріло спитав я.

— Дайте мені згоду! — палко сказав Посередник. — І витягну вас звідси.

Він-то, звичайно, витягне, але куди?!

— Згоду на вашу пропозицію?

— Так!

— Ні!

— Ви — повний і невиліковний йолоп! — неабияк розсердився він.

Я пропустив його волання повз вуха:

— Зараз — ні. Згодом — можливо. Я хочу ще подумати.

— Та скільки можна думати?!

— Пам'ятається мені, є таке спеціальне місце, де дуже гарно думається!

— Он ви про що! — Посередник розсміявся. — Хитро придумано, пане Холмс! І не скажеш, що ви зараз під дією отрути!

— То не говоріть, а дійте! — запропонував я.

Посередник клацнув пальцями. Дачну веранду почав заповнювати сірий туман. Я гарно пам'ятав його — то був туман того загадкового місця, де ми з Посередником уклали нашу першу угоду.

— Здається, мені вже краще!

— То вам лише здається, пане Холмс!

— Називайте мене Кирилом.

— Знову ви за своє! — він закотив очі. — Слухайте, молодий чоловіче, ви розумієте, що заради вас я і так порушую всі свої принципи?!

— А вони у вас є?

— По-перше, я ніколи не брешу! — смішно набундючився він.

— Тоді скажіть чесно, це ви підсунули мені цю справу з отруєнням?

— Ні! — жваво заперечив він. — Я тут геть ні до чого! Це все ваш Ватсон. А ось, до речі, і він сам, — Посередник нашорошив вуха. Я теж прислухався і почув завивання поліцейських сирен. — Кавалерія підтягнулася вчасно, пане Холмс! Ви знову завдячуєте другу життям! Пам'ятайте про це, коли будете приймати остаточне рішення!

Посередник зробив крок назад і просто зник, розчинився в сірому тумані,

— До скорої зустрічі, пане Холмс! — почув я і, здається, знову вирубився. Вже котрий раз за сьогодні.