Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV. 23. Чи впевнений ти?

Поїзд майже беззвучно підійшов до перону. Кирило, що сидів на лавці, стиснувши долонями скроні, підняв голову. Поїзд зупинився, двері з тихим шипінням відчинилися, і з них таким прожогом вискочив Сашко, ніби за ними гналися всі демони пекла. Але за ним ніхто не слідував, навіть Посередник.

— Бісова машина! — випалив Сашко. — Радий, що ти тут.

— А де мені ще бути? — меланхолійно запитав Кирило. — Ти ж зник. Йшов за мною слідом, а потім раптово зник. Ви що всі змовилися сьогодні?! Зникати, я маю на увазі... І що це за... — він махнув рукою в бік поїзду, добираючи слова.

— Це — бісова машина, — з натиском повторив Сашко. — Воно навіть на стоп-кран якось дивно реагує. Не зупинилося, а поїхало в інший бік.

— Воно? — підняв брови Кирило.

— Поїзд, — пояснив Сашко. — В сенсі — машина...

— А-а...

Вони замовчали. І це мовчання між ними кожної миті ставало все більш напруженим.

— Я не думав, що побачу тебе знову, — нарешті порушив тишу Кирило.

— Чому ж тоді прийшов? — резонно запитав Сашко. — Я теж не думав, що знайду тебе тут. Думав, ти вже розвив омріяну бурхливу діяльність разом із слідчими «Скотланд Ярда».

— Ще встигну, — буркнув Кирило.

— Тобто, повертатися додому ти не плануєш, — підсумував Сашко. — І не планував.

— Чому я? — замість відповіді спитав Кирило. — Я все думаю, чому Посередник обрав саме мене? Навіщо були всі ці складнощі з переміщеннями у часі? Невже не можна було взяти того самого Хогса і за одну-дві справі зробити з нього більш-менш пристойного детектива?

— Я ж із самого початку питаю тебе, чи замислювався ти, чому він до нас причепився?

— Звичайно ж замислювався! — Кирило підскочив і забігав по перону, розмахуючи руками. Сашко дещо втомлено спостерігав за його хаотичним переміщенням. — Вся справа в тому, що він казав. Чорт! Він же казав! Він повторював це знову і знову!

— Що саме? — спитав Вартовий.

Кирило зупинився, переможно дивлячись на друга:

— Історія нелінійна! — випалив він.

— Що, вибач? — перепитав Сашко.

— Історія — нелінійна! — розсміявся Кирило. — А я — ідіот!

— Дуже самокритично! А головне — зрозуміло.

Кирило знову почав бігати туди-сюди.

— Я знаю все наперед. Ну, майже все... Він творить часову петлю для гарантованого результату. І це — безпрограшний варіант!

— А ти в цю петлю покірно встромив власну шию, — не втримався Сашко. — Так виходить, генію? Я правий?

Кирило знову зупинився.

— Їдь, — коротко наказав він.

— Що? — не зрозумів Сашко.

— Їдь звідси! Прямо зараз! — він махнув рукою в бік відкритих дверей поїзду, що тихо, немов справжній привид, чекав біля перону.

— Ти впевнений? — тихо спитав Сашко.

— Це все не по тобі, — з гіркотою сказав Кирило. — Я ж бачу! Тебе дратують ці пригоди, отже, не силуй себе, тим більше, заради мене... — тихо додав він. — Потяг відвезе тебе додому. Посередник потурбувався про транспорт.

— Я питаю, чи впевнений ти, що можеш вирішувати за мене? — підвищив голос Сашко. — Посередник сьогодні вже спробував.

— І що? — Холмогоров з цікавістю підняв голову.

— Був вимушений розтанути у повітрі з розбитою пикою.

— Ти відгамселив Посередника?! — здається, детектив був у захваті. — Та ти просто звір!

— Ти дуже близький до того, щоб повторити його вдачу!

— Ну, танути в повітрі я точно не збираюся, — засміявся Кирило. — До речі, про привидів, — він знову махнув рукою у бік потягу. — Ось він — справжній привид метрополітену.

І, відповідаючи на не виказане питання Сашка, додав:

— Всьому іншому я знайшов пояснення. А тут, навіть не знаю, що воно є. Поки що — не знаю. А я не люблю не знати, — він звів брови, — Але я це обов'язково з'ясую! — в світлих очах заграли знайомі вогники. І Сашко з тугою подумав, що Посередник, навіть побитий, і тут примудрився підкинути йому неприємностей.