Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.4. Де тут ваші аналізи?!

— Де аналізи хлопця?!

— Що?! — Сашко здригнувся, як і завжди, коли Холмогорову вдавалося заскочити його зненацька. А таке, відверто кажучи, бувало часто.

От і зараз цей «Шерлок недороблений», як подумки обізвав його Сашко, з'явився, начебто нізвідки.

— Я спитав, де аналізи Ромчика, — терпляче повторив Кирило, зверху вниз дивлячись на друга. — Ти казав, що ви зробили всі необхідні аналізи.

— Ти берешся до справи? — не повірив своїм вухам Сашко. — От так, зразу?

— Берусь, — підтвердив Кирило. — Щось тут нечисто... — він швидко виставив долонь, немов намагався закрити Сашкові рота. — І не кажи «а я казав!»

— А я казав! — із задоволенням промовив Сашко.

— Дідько... — засичав Кирило крізь зуби. — То що, ти даси мені потрібні зразки?

— Дам, — кивнув Сашко, — Я дам тобі виписку з результатами.

— А біоматеріал?

— Ти подурів? Де я тобі його візьму? Він у лабораторії!

— То дістань!

— Ти геть з глузду з'їхав?!

— Ясно, — Кирило розвернувся на п'ятах і понісся по коридору, незважаючи на зацікавлені мармизи пацієнтів, що почали висовуватися з інших палат.

— Ти куди, псих?! — заволав Сашко, кидаючись слідом.

Він наздогнав Кирила лише біля дверей лабораторії. Як не дивно, той був занадто гарно обізнаний із схемою приміщень шпиталю.

— Ти бачиш, що тут зачинено?! — гарикнув захеканий Сашко.

— Ага, — безтурботно відповів Кирило, дістаючи щось з кишені і швидко озираючись навкруги.

На їх щастя, іншого персоналу біля лабораторії не було.

— З яких пір ти носиш відмички з собою?!

— З деяких.

— Ти!...

— Т-ш... Замовкни!

І Кирило, прочинивши двері, спритно прослизнув всередину. Сашко лишився тупцювати в коридорі, нервово озираючись.

«Оце так допоміг я другу вийти з депресії! Оце так підкину загадку...»

Додумати і подумки досваритися він не встиг. Холмогоров блискавичною тінню вислизнув назовні, спритно ховаючи у внутрішню кишеню щільно закупорену пробірку.

— І що це ти поцупив?

— Кров.

— Ромчика?

— Авжеж! У вас всі пробірки підписані.

— А баночку із сечею теж прихопив? — спробував пожартувати Сашко, але Кирило лише глянув на нього з таким співчуттям, ніби то Сашко, а не він, зараз утнув чергову безглузду витівку.

«Безглузду?! Нахабну, цинічну, але зовсім не безглузду», — заперечив внутрішній голос.

— Пішли вже, — лагідно сказав Кирило. — Годі «на стрьомі» стояти. Я тут вже закінчив.

— Бовдур! — сердито вилаявся Сашко, проте знову побіг за другом. Кирило мовчав, швидко крокуючи до виходу, і Вартовий, клянучи все на світі, був вимушений спитати:

— Що будеш робити далі?

-Хм... — Кирило зупинився в холі біля того самого автомату з кавою. — Перевірю, що ще було у Ромчика в крові, крім алкоголю і нікотину.

— Але ж наші лаборанти...

— Йолопи, — спокійно закінчив Кирило. — А я — хімік, друже.

— Що так і не закінчив навчання, — не зміг стриматися Сашко.

Кирило зиркнув на нього сердитим поглядом.

— Так. Думаю, прийшов час завітати до університету.

— Що?!

— Не тупи, Вартовий! Мені потрібна лабораторія.