Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

І. 16. Проблема вибору

Київ 2018-й рік

— Власне, — сказав Посередник, — я хотів вам зробити одну пропозицію, але ви так розгнівалися, пане Холмс...

Я махнув рукою, щоб він стулив пельку. Мені було зараз не до нього.

Тобто... як це... Чому?

— Тому що він почувається винним, — м'яко сказав Посередник. — Він старший за вас, він був солдатом, але кожного разу поступався вашим... хм... божевільним ідеям, допомагав у ваших витівках, відпустив вас самого того вечора, і ось до чого це призвело.

— До цього призвели ви, — обурився я. — А зовсім не мої, як ви кажете, божевільні витівки. Я можу бути вільним і... живим?

— Впевнені, що вам цього хочеться?

— Глузуєте?! Ми ж домовлялися! Я вирішив вашу справу. Тож із власним другом якось сам порозуміюся.

— Ви не вислухали мою пропозицію.

— Добре, — я привалився спиною до дерева, не зводячи погляду з Сашка. — До речі, це він встановив кенотаф? Скільки часу пройшло тут, поки я бігав і розкривав для вас вбивство сторічної давнини?

— Він. Рік. Отже...

— Отже, — перервав я Посередника, — я повертаюся до звичного життя.

— Це не те, чого ви бажаєте.

Я вже відкрив рота, щоб цього разу послати його досить грубо, але чомусь так і закрив, не сказавши ані слова.

— Подумайте, Кирило, — м'яко вів далі Посередник. — Як я вже казав, мені конче потрібен гарний детектив. Уявіть тільки, скільки справ я можу для вас знайти. Як розкриється ваш блискучий талант у цих справах, і скільки насолоди ви отримаєте від цієї розумової гри. Хіба це не цікавіше, ніж, — він кивнув у бік мого друга, — це?

Я зітхнув.

— Історія нелінійна, так?

— Що? — здається мені все ж вдалося збити з нього пиху.

— Ви все повторювали мені, Посереднику, що історія нелінійна, і я подумав... Чисто теоретично... Вашій нелінійній історії потрібні не тільки реальні люди. Їй також потрібні і літературні герої... — я повернувся до нього.

Посередник навіть дихати перестав. Дивився на мене дуже уважно.

— І ось, одного разу, — продовжив я, — в цій нелінійній історії сер Артур Конан Дойль напише свої оповідання про детектива, який блискуче розслідує справи, ніколи не їсть під час розслідувань і, — я подивився на Сашка, котрий саме щось сердито виговорював моєму кентотафу, — має друга, який завжди підтримує його божевільні ідеї, хоч іноді і сердиться за них... І тоді коло вашої нелінійної історії — замкнеться.

Посередник кивнув, погоджуючись.

— Це була третя справа, над якою ви думали?

— Хто замовив вам Шерлока Холмса, Посереднику? Хто ваш справжній клієнт?

— Ви все дізнаєтеся, якщо пристанете на мою пропозицію.

— А якщо ні? — я знову подивився у бік Сашка.

— Мені буде дуже шкода, — просто відповів Посередник. — Бо ви мені до вподоби, Кирило, і дуже підходите. До речі, якщо хочете, — він також подивився на Сашка, — можете взяти його з собою. Мені однаково, де Холмс розшукає свого Ватсона.

— Прострелите йому голову, чи скините зі схилу?

— Ну що ви, ні! Звісно ж — ні! Є... інші методи, — він невизначено махнув рукою.

Я дістав з кишені люльку, покрутив її в руках.

— Я можу подумати?

— Так. У вас є три хвилини.

Я нарешті відліпився від дерева і зробив ще кілька кроків до свого кенотафу і Сашка, який вже збирався йти. Звісно ж, він мене не помічав.

— Що ж ти накоїв, пацан, що ж ти накоїв... — сердито сказав він, і мене скрутив напад такого сорому і такої огиди до себе, що я ледь встояв на ногах. — Як би ж ти міг... Ще один божевільний вчинок, пацан! Просто — будь живим... — прошепотів він, повертаючись, щоб йти геть.

— Дві хвилини, — сказав Посередник за моїм лівим плечем. — Всі — самі заплутані і самі цікаві — історії цього світу будуть ваші, Кирило! Тільки дайте згоду.

Я стояв, несила поворухнутися, дивлячись в спину другові, що невблаганно йшов від мене.

— Одна хвилина!

І тоді я зробив свій вибір.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ