Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІ.4. Розборки між своїми

Лесицький пішов, пообіцявши надіслати кур'єра з усіма матеріалами справи. Точніше, справ.

Кирило, повністю поринувши в образ великого детектива, вимагав матеріали не тільки ганебно пограбованого Кулаковського, але й всі попередні, що могли пролити світло на подвиги банди мазуриків.

— То візника доведеться винаймати, — заволав Лесицький.

— На трамваї доїде, — невблаганно відрізав Холмогоров. — Не розвалиться.

Сашко обурено закашлявся, але не справив цим належного враження на пихатого розумника.

— Як думаєш, — нетерпляче спитав Кирило, тільки но за Лесицьким зачинилися двері, — нам це по зубах?

— По зубах нарешті отримаєш ти, пацан! — Сашко розгнівано насунувся на Холмогорова.

Шалений темп подій досі не давав йому змоги як слід нагримати на Кирила, але це не означало, що всі безсоромні витівки зійдуть тому з рук. Так вважав Вартовий, і, звісно, був правий.

— Та припини... — про всяк випадок Кирило відступив від розлюченого друга. — Хочеш пояснень? То я надам, без проблем...

— Без проблем?! — аж підскочив Сашко. — Ах ти ж Шерлок недороблений! Пропадаєш на рік! З'являєшся, як привид, на кладовищі в компанії зарозумілого хвалька! Всі вважали тебе мертвим, щоб ти знав! І я, між іншим, вважав!

— Послухай, я тут ні до чого...

— А хто — до чого? Посередник?

— Так.

— А хто мені брехав?! Хто фактично усунув мене від нашої справи, хто відіслав до поліції з надуманого приводу, а сам... Сам побіг на зустріч власній загибелі!

— Ну... — Кирило трохи винувато відвів погляд, задкуючи до крісла, — все це було в інтересах розслідування! До речі, чим воно закінчилися?

— Добре воно закінчилася, — Сашко все ще стискав кулаки, а отже — був небезпечний. — Ти все розрахував вірно.

— От бачиш...

— Я бачу лише те, що ти — справжнісінький гімнюк. Чи як кажуть в цьому часі — шлємазл.

— Де ти набрався таких слів, докторе? — здивувався Кирило. — І я не «гімнюка» зараз маю на увазі!

— Я зрозумів, не викручуйся, і не переводь тему! Я хотів поговорити з тобою про всю цю чортівню, яку ти, як бачу, вважаєш цілком нормальною! — Кирило мовчки знизав плечима. — Хоч рік зараз який?! — Сашко вхопив зі столу газету. На першій сторінці великими буквами красувалося «31 березня 1908 року». — Ого! Далеко ж нас запроторило! Ладно... Вибачень, як і завжди, від тебе ж не дочекаєшся!