Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.12. Полювання на маніяка

— Скільки ми ще будемо тут сидіти?! — Сашко нервово крутнувся на сидінні, але Кирило лише насунув нижче на носа кепку і лишився непорушним.

— Хто тобі взагалі сказав, що таксисти носять кепки?! — обурився такою неувагою Вартовий.

Цього разу він заслужив на іронічний погляд.

— Фільтровник! — не вгамовувався Сашко.

— Ти диви! — не витримав Кирило. — Бачу, ти добре підготувався до полювання!

— Таксистів, що чекають на клієнта, стоячи на одному місті, в Києві споконвіку називають фільтровниками.

— Ну, про споконвіку ти загнув!

— Нічого я не загнув! Ми стирчимо тут з середи...

— З вівторка...

— З вівторка?! О господи! А сьогодні вже четвер. До тебе в бісову тачку ще не сів жодний пасажир, жодний! І знаєш чому? Бо нормальні люди в двадцять першому сторіччі користуються «Убером», на крайній випадок — «Уклоном».

— Вартовий, не нуди! — спалахнув Кирило. — Сходи краще за кавою! Я не просив тебе стирчати тут зі мною вечорами. Сам впораюсь.

— Ага, впораєшся ти, а як же! — Сашко виліз із машини і пішов до найближчого кіоску з кавою. — Від тебе відвернись на хвилинку, а ти вже по операх і баштах стрибаєш...

— Ну нуди! — повторив Кирило йому вслід.

Ну справді! Він же не просив про допомогу. Таксувати він міг і сам. Хоча таксувати — це занадто сильно сказано. Вони паркувалися з самого низу Андріївського Узвозу, де вечорами Ромчик полюбляв чекати на пізніх клієнтів, що виходили з театру «Колесо» і були не проти взяти таксі. Та, чи то спектаклі в ці дні збирали мало глядачів, чи то Холмогорову так не щастило, але за три дні вечірнього чергування клієнтів у них з Сашком так і не з'явилося.

— Тримай! — Сашко плюхнувся на сидіння, простягаючи другові стаканчик з кавою. — Слухай, ти звичайно детектив, і все таке... Але ти впевнений, що наш маніяк такий весь дурний, що клюне на тебе гарного у цій гарній тачці?

— Не впевнений, — визнав Кирило. — Але на нас клюнув дехто інший.

— Хто?

Кирило мовчки кивнув за вікно, де до машини підходили два міцних кремезних хлопця.

— Ага! — хижо посміхнувся Сашко. — Конкуренти підтягнулися? Зараз я з ними поговорю!

— Тільки без членоушкодження, — попросив Кирило. — Нам тут ще працювати.

Але нудьгуючий Сашко вже нічого не чув і радо вистрибнув з машини назустріч пригодам. Кирило посміхнувся і щільніше прикрив вікно. За друга він не хвилювався, а проблеми хлопців його не обходило.

Як він і думав, до бійки справа не дійшла. Сашко вмів розмовляти з ким завгодно, та і армійський досвід дозволив йому швидко вгамувати таксистів. Через п'ять хвилин він знову всівся в машину.

— Нормальні хлопці, Ромчику передавали привіт.

— Розповіли щось цікаве?

— Ні. Нажаль, вони нічого не знають.

— Хто б сумнівався!

— Ти тому навіть не виліз з ними поговорити?

— Цілком поклався на тебе.

— От бачиш! Я можу не тільки каву носити.

— Не впевнений!

Сашко оторопів:

— Що ти сказав?

Кирило неспішно повернувся до нього:

— Йшов би ти додому, Вартовий! Скажу тобі чесно, за ці три дні ти мені неабияк набрид. Тільки й робиш, що ниєш! Здається, у тебе сьогодні нічне чергування в шпиталі, от і йди собі на роботу!

— Знаєш... — після паузи сказав Сашко. — Це занадто навіть для тебе. Якщо я тобі зараз не потрібен, то так і скажи!

— От і кажу! — відрубав Кирило.

Сашко мовчки вийшов з машини, щосили гепнувши дверима.