Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV.12. І знову Пані Хана

— Добрий день, пані Хана, — після невеличкої паузи привітався Сашко.

Кирило мовчав, напружено дивлячись на домогосподарку.

— Мене звати Хадсон, — відповіла та. — Міссіс Хадсон, до ваших послуг. Якщо ви прийшли по оренду кімнати.

— Так, ми саме для цього прийшли, — порушив мовчання Холмогоров. — А мій приятель, він... мабуть сплутав вас з кимсь.

— Але ви ж говорили, пане Холмс... — втрутився Хеміш.

— Я мабуть помилився! Ви дозволите? — звернувся Кирило до літньої леді.

— Заходьте, — кивнула та і непомітно від Хогса підморгнула Сашкові.

— Що за цирк ви тут влаштували, пані Хано?! — роздратовано прошипів той, проходячи повз неї. — Як ви тут опинилися? А! Міг би і не питати. Знову витівки Посередника!

— Проходьте, — повторила пані місіс Хадсон.

Хлопці увійшли у передпокій і роззирнулися. Домогосподарка зайшла за ними.

— На першому поверсі — кухня, вітальня і одна спальня. На другому — дві спальні і маленька вітальня. Вирішуйте самі, хто з вас яку кімнату займе.

— Ми тут ненадовго, — сказав Хогс.

— Сподіваюсь, — додав Сашко.

— А що з оплатою? — спитав Хогс.

Міссіс Хадсон тільки покачала сивою головою:

— Спершу чай. Тим більше, вже наближається п'ята година. Про платню поговоримо згодом.

— Ми з Вартовим займемо кімнати на другому поверсі, — сказав Кирило. — Зустрінемося через півгодини на файв'о'клок. — І він почав підніматися сходами.

Хогс знизав плечима і повісив свій дерстокер на гачок у передпокої. Домогосподарка зникла на кухні, а Сашко, очманілий від такого швидкого перебігу подій, рвонув слідом за Кирилом.

— Агов, пацан! Що тут, в біса, відбувається?!

Кирило стрімко озирнувся, вхопив Сашка за руку і різко втягнув у кімнату. Захлопнув двері, і тільки після цього зашипів:

— Тш-ш! Не галасуй!

— Ти здурів?! — обурився Сашко, видираючись. — Що ти, в біса, коїш?!

— І що ж я кою? — хижо примружився Кирило.

Сашко схопився за голову і впав у крісло, що дуже влучно опинилося посеред кімнати.

— Ти справді не розумієш, що тут відбувається? — тихо спитав він друга, що став біля вікна, сунувши руки в кишені і витягнувшись, немов голоблю проковтнув. — Лондон, Бейкер-стріт 221В, нарешті — місіс Хадсон і... Звіть мене Холмсом, містер Хогс! — відчайдушно передражнив він.

— То й що? — не дуже дружелюбно перепитав Кирило.

— Ти вважаєш це грою?! — знов вибухнув Сашко. — Ти всерйоз вирішив, що можеш переграти Посередника? Що можеш розважитися тут за його милістю і не сплатити по рахунках?! Онде з'явилася і пані Хана! Ти бачиш, що вона на його боці?

— А ти? — все так же напружено спитав Кирило, вперто дивлячись у вікно.

— Що — я?

— Ти — на чиєму боці?

— Та на твоєму ж, бовдур!!! Але...

— Але?! — Холмогоров повернувся до Сашка, дивлячись на нього із непідробною люттю. — Ну, дякую!

— Ти що, справді хочеш спаскудити своє життя заради цієї гри у великого детектива? — суворо спитав Сашко. — Тобі не обридло робити вигляд, що нічого дивного не відбувається?

Кирило сіпнув плечем.

— Не драматизуй.

— Я не драматизую. Я просто бачу до чого це все призведе! А ти — ні.

— Хочеш сказати, що я бачу, але не спостерігаю? — іронічно спитав Кирило.

— Та припини вже шпарити цитатами з Конан Дойля!!!

— Я... — Кирило розсіяно заморгав. — Я не помітив, чесно кажучи! Слухай, — він зробив широкий крок до друга, нависнувши над ним, — давай просто розкриємо справу, а вже потім поговоримо про все інше.

— Сядь, не стовбичь, — зітхнув Сашко. — Господи, ну за що це мені?! Ти зараз, як мале цуценя, що вчепилося в нову іграшку! Геть шалений від азарту! Тебе ловлять на твої слабкості, пацан.

— В мене немає слабкостей, — огризнувся Кирило, але Сашко помахом руки відсторонив цю дурницю.

— Посередник! Ось хто головний гравець в цій історії. І Пані Хана, чи місіс Хадсон, як вона тут себе називає, йому допомагає. А ти — ти лише здобич.

— Маячня, — фиркнув Кирило, повертаючи собі самовпевненість. — Я просто гарно роблю справу детектива, на відміну від того ж Хогса. Маю дещо важкуватого замовника, згоден. Але його проблеми мене не обходять.

— Який же ти самовпевнений йолоп! — кинув Сашко, і Кирило миттєво ображено набурмосився. — Добре, — здався Сашко. — Нехай буде по-твоєму. Завжди — по-твоєму! — він майже у розпачі вдарив кулаком по бильцю крісла. — Але ми ще повернемося до цієї розмови. Не думай, що я тобі так подарую!

— Я згодний! — неабияк зрадів Кирило закінченню цієї важкої розмови. — Ходімо донизу, чай остигає. До речі, в мене є план.