Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.21. Поїдемо на Осокорки

Наступного дня, в неділю вранці, Кирило лежав на дивані й мовчки вивчав стелю. Сашко визвався сходити до крамниці по продукти самостійно, бо розумів душевний стан друга, в якого вмить розсипалася його теорія. Вчора він ще деякий час намагався допитуватися в Кирила, що саме наштовхнуло його на думку, що ані Віталіна, ані професор Моріарті, не причетні до отруєння Ромчика і попереднього хазяїна «бісової тачки».

Але Холмогоров так агресивно відбивався від розпитів, що було зовсім на нього не схоже, що Сашко вирішив — краще зараз від нього відчепитися.

Насправді Кирило боявся, що не витримає такого співчутливого допиту і розповість другу все, як на духу. Але страх надійно затуляв йому рота. І це був не страх перед схибнутим професором, а перед тим самим «мотивом», на з'ясуванні якого так наполягав Сашко вчора, і який, за результатом, виявився тісно пов'язаний з усію тою містикою, якої Вартовий так прагнув позбутися.

І Кирило, який без коливань втягував Сашка в небезпечні пригоди помічника приватного детектива сьогодення, не міг і не хотів, щоб той знову опинився заручником в дивній і небезпечній грі Посередника.

Звичайно, справа Ромчика не могла потрапити в руки детектива випадково. Даремно він так радів, що нарешті діє самостійно. Ні, він, як і раніше, маріонетка в руках круглого маніпулятора, який, нажаль, багато на що здатний і невідомо чого від нього хоче!

Та ба! Не треба вдавати з себе наївного! Як раз, відомо чого! А саме неприємне, що він, Кирило, знову нестерпно хоче сказати йому «так»!

— Як порахуєш всі плями на стелі, то може трохи приберешся в хаті? — спитав Сашко, виходячи з квартири.

Кирило кинув на нього лютий погляд і демонстративно відвернувся до стіни.

— Ну от що я такого сказав?! — обурився той. — Господи, ну що за людина?! Від нього навіть святий оскаженіє! — долинало до Холмогорова ще деякий час з коридору його сердите бурмотіння.

Тільки-но за ним зачинилися двері, Кирило рвучко сів і вхопив телефон. Розлючений Сашко — це, безперечно, краще, ніж Сашко співчуваючий. За підрахунками, які при наявності такої купи інформації, зробив би навіть першокласник, в найближчі півгодини Кирило мав очікувати на дзвінок.

— Сподіваюся, тобі вистачить розуму і сміливості зробити його самостійно, і не втручати в наші відношення племінницю!

І дзвінок, звичайно ж, пролунав.

Холмогоров хижо посміхнувся:

— Слухаю вас, Вілен Макарович!

— Мені потрібне таксі, — вальяжно промовив професор, навіть не спитавши, звідки Кирилові відомо, що це телефонує саме він.

— До ваших послуг! — коротко відповів детектив.

— Під'їзджайте до мого будинку через півгодини. Поїдемо на Осокорки.

— Як скажете, професор!

Кирило накинув куртку і про всяк випадок ковтнув столову ложку порошку берлінської лазурі, рештки якої засунув в кишеню. Тепер він був готовий до будь-яких неприємностей!