Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ: ВИРІШАЛЬНИЙ. ПРИВИДИ МЕТРОПОЛІТЕНУ. 1.Як важко кинути палити

Лагідні промені осіннього сонця, що нещодавно піднялося над небокраєм, ласкаво підсвічували багряне і жовте листя великих дерев у тихому і затишному дворі. Одному з багатьох у цьому сонному місті. Але зовсім не лагідно і не затишно було у квартирі, яку орендували приватний детектив та його вірний друг і за сумісництвом помічник, на п'ятому поверсі звичайної багатоповерхівки.

— Ну що там на нашій сторінці у «фейсбуці»? — Кирило нервово розгулював по кімнаті.

Сашко зітхнув.

— Нічого.

— А у «твітері»?

— Теж саме.

— Дідько! — процідив Холмогоров, накручуючи круги по вітальні, і раптом різко зупинився: — Будь людиною, Вартовий, дай одну.

Сашко зітхнув вдруге і коротко відповів:

— Ні.

— Будь ласка, — голос Кирила зрадницькі затремтів, — Дай. Мені. Одну.

— Ні, я сказав, — підвищив голос Сашко. — Ти протримався вже тиждень, потерпи ще трохи, і твоя тяга до паління...

— О чорт!!! — Кирило одним стрибком підскочив до столу і почав нервово перевертати шухляди одну за одною. — Навіщо я погодився на твою дурну ідею?! Де ти заховав мою заначку, клятий ти лікар!

— Хм... — Сашко намагався зберегти спокій. — По-перше, я військовий лікар. По-друге, ми домовилися. По-третє, ми побилися об заклад, і ти програв. Забув?

— Я не програв, — Кирило трохи втратив запал. — Я лише...

— Ти лише вирішив, що клієнтка зраджує чоловіка, але насправді все було навпаки — це чоловік завів собі коханку, — Сашко знизав плечима. — І ще ти сказав, що зрозумів це по новому нашийнику його лабрадора. І більш нічого не пояснив.

— Це дуже просто... — почав Кирило, але цього разу відволікти його таким простим фінтом Сашку не вдалося. — Я потім тобі все поясню! Факт той, що вона теж пішла «наліво»!

— Але ж після того, як ти викрив зраду її чоловіка!

— Той що?! Технічно — у нас з тобою вийшла нічия. Отже, дай мені цигарку і негайно!

— Йди і купи, — роздратовано кинув Сашко, — але більше зі мною у парі не грайся, пацан! Або хоч не програвай так жалюгідно!

Кирило вхопив зі столу першу-ліпшу книгу, що трапилася під рукою, і щосили жбурнув її в стіну.

— Припини трощити казенне приміщення, бовдур! — крижаним тоном наказав Сашко.

Кирило впав на диван і втупився в стелю.

— Нудно, — повідомив він через деякий час. — Дуже нудно!

— Та якого лиха тобі ще треба?! — нарешті зірвався Сашко. — Хотів ліцензію — маєш ліцензію приватного детектива! Хотів цікаві справи, до тебе йдуть з усього міста...

— Хто йде? Ну хто, покажи мені!

— Та ти ж все вирішуєш за лічені дні! Ну збав трохи обороти, працюй повільніше...

— Повільніше?! — губи Кирила затремтіли від обурення. — Оцю маячню про подружні зради, яку ти чомусь називаєш цікавими справами, я повинен мусолити ще довше?

— Знаєш що, йди до біса! — образився Сашко, який приклав немало зусиль, щоб розкрутити цього невдячного типа в соц.мережах. — Отруйники закінчилися!

— Може в своєму шпиталі ще пошукаєш? — з надією спитав Холмогоров.

— Ідіот! — гаркнув Сашко. — Людські життя — то тобі не жарти! — і пішов на кухню, щоб випити води і трішки охолонути.

— Від ідіота чую! — крикнув Кирило йому в спину.

— Це якесь божевілля, — Сашко нервово ковтав водичку. — Він кого хочеш до сказу доведе! Нудно йому, ти бачиш, звичайні справи розслідувати! Подавай йому вбивства, отруєння, зникнення, Посередника... А біс з ним! Хай би й Посередника! От хай являється і розважає пацана своїми загадками, бо я так більше жити не можу!!!

В цю ж мить в коридорі пролунав виклик домофону.

Здивований Сашко поспішив до дверей, де вже пританцьовував заінтригований Кирило. Він встиг вдягнути піджак і випрасувані штани замість домашнього одягу і тепер виглядав більш-менш пристойно, якщо не рахувати скуйовдженого волосся і абсолютно дикого погляду.

— Хто це? — підозріло спитав Сашко. — Ти когось чекаєш?

— Ні. Але ж... Один короткий дзвінок.

— Клієнт! — хором заволали хлопці і наввипередки кинулися відчиняти двері.

Ліфт тим часом вже піднявся на їх п'ятий поверх, і у двері квартири, лише вони прочинилися, ввалився захеканий Посередник власною персоною.

— Привіт, хлопці, — видохнув він. — Шерлоку, Сашко... Тобто Кирило, Ватсоне... Допоможіть!

І гепнувся долілиць прямо на порозі.