Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV.17. Хлопці, ви кумедні!

— З якого це біса? — набурмосився волоцюга.

— Як бажаєш, — знизав плечима Кирило. — Тоді лишайся тут, а я швиденько збігаю по копів.

— По кого?

— По боббі, — виправився Холмогоров. — Думаю, викрадення володаря будинку і нанесення йому ушкоджень «потягне» на багато років в буцегарні, як думаєш?

— Або навіть, на шибеницю, — додав Сашко. — А ти, хлопчику, як вплутався в цю справу? — лагідно запитав він підлітка.

Той раптом заридав:

— Відпустіть мене!

— Як тебе звати? — спитав Кирило.

— Біллі...

— Куди ви пробивали цей тунель, Біллі?

— Не знаю...

— Ти брешеш! — суворо обірвав його детектив. — Так діло в нас не піде. Ти допомагав банді грабіжників і зрадив господаря... Заради чого? Напевно, заради грошей, що тобі пообіцяли, якщо справа «вигорить». Отже, ти встряв по самі вуха. То де ж був повинен закінчитися цей тунель, Біллі? У банку? Або в ювелірній крамниці?

— У банку, — опустивши очі, відповів юнак. Волоцюга сердито сплюнув і пробурмотів щось про жалюгідних тремтячих цуциків. — Це за два будинки від пекарні господаря Хогса.

— Зрозуміло, — кивнув Кирило. — І коли до тебе прийшли з такою смачною пропозицією, ти не втримався. Що з Хемішем Хогсом?

— Хлороформ, — коротко відповів Сашко. — Це я тобі як лікар кажу. Сморід відчувається досі. Мабуть, коли Хогс увійшов у пекарню, його оглушили, а потім накинули на обличчя хустинку з хлороформом і притягли сюди.

— Ми його не чекали, — похмуро подав голос волоцюга, бо ви, містере... — він тицьнув пальцем в детектива, — ніби-то все зрозуміли і пообіцяли утриматися від візиту до пекарні цього вечора.

— Знову я винуватий! — розвів руками Кирило. — Ну вибачте, що зіпсував вам такий гарний план! До речі, передавайте мої вітання сторожу музею Мадам Тюссо! Привид в його виконанні був неперевершений!

Невдалі крадії вирячилися на детектива, розкривши рота.

— Хто ви в біса такий?! Як ви визнали?! — вигукнув волоцюга.

Кирило розплився в задоволеній посмішці.

— Холмс. Я — Шерлок Холмс.

— Бонд. Джеймс Бонд, — тихо пробурмотів Сашко. — Хвалько!

І отримав невдоволений погляд від друга.

— Ви вчасно, Холмсе, — долинуло з кута. — Але все ж таки трохи запізнилися.

— Здається, полонений оклигав, — посміхнувся Холмогоров. — Чого це я запізнився?

Хеміш Хогс із стогоном сів і схопився руками за голову.

— Біллі, ти мерзотник! — повідомив він своєму помічникові. — Розв'яжи мені руки! — Хлопчик мовчки виконав наказ. — Тебе звільнено!

— Легко відбувся, — вишкірився волоцюга. — Чи не хочеш розповісти поважним панам, як все було насправді? Я не маю наміру самотужки вигрібати за всіх!

Кирило повернувся до юнака і виразно підняв брови. Біллі зіщулився.

— Я розповім, — сказав Хогс, розминаючи долоні. — Цей маленький покидьок влаштувався до мене помічником кілька тижнів тому.

— Бо будівництво тунелю вже почалося, і план пограбування банку саме дозрів, — перебив його Кирило, — і Біллі...

— Мовчить! Я перший здогадався! — повернув собі слово Хогс. — Поки ви пили чай на Бейкер-Стріт, я поміркував, хто у мене у сусідах, і до чого тут може бути будівництво метрополітену...

— І тоді згадали про банк в сусідньому будинку...

— Через будинок...

— Неважливо...

— Деталі важливі, містер Холмс! Я пішов сюди, щоб захопити всю банду на гарячому...

— Один і без зброї. Я казав — ви не дуже розумний, як для детектива, Хогс!

— У мене був револьвер!

— Запальничка!

— Ні! В шафі в спальні був справжній револьвер!

— Але до спальні ви не дійшли.

— Так! Бо отримав по голові! Але все ж таки я перший...

— Бо головою — треба думати, а не отримувати по ній, містере Хогс!

— На що ви натякаєте, містере Холмс?!

— Хлопці, ви такі кумедні, — втомлено сказав Сашко. — Але ж нам треба якось вибиратися звідси, поки не з'явилися інші члени банди.