Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV.7. Будинок з привидом

— Все почалося десь тиждень тому, — Хогс зручно вмостився в кріслі біля каміну в кімнаті на другому поверсі. Кирило і Сашко сиділи навпроти в не менш зручних кріслах для гостей. — В домі і в крамниці почали відбуватися незрозумілі речі. Для початку, якось ввечері зі стелі у крамниці ні с того ні з сього посипалася штукатурка.

— А що тут дивного? — здивувався Сашко. — До такого, буває, призводить рух транспорту.

— Якого транспорту? — перебив його Кирило. — Ти пам'ятаєш, взагалі, де ми? Карети й кеби тут землю трусять по-твоєму?

— А, дійсно, не подумав...

— Не розумію, про що ви! — Хогс вийняв з кишені халату люльку, — але, як на мене, осипання штукатурки — то дивно. А потім, наступним вечором, я побачив його.

Він замовк, розпалюючи люльку.

— Кого — його? — нарешті не витримав Сашко.

— Того чоловіка. У дивному одязі. В крамниці після зачинення. Я вирішив, що це злодій. Власне, я і про вас так подумав.

— Ви і зараз ще не до кінця полишили цю думку, — Кирило з цікавістю роздивлявся люльку в руках Хогса. — Хоча більше схиляєтеся до того, що ми трішки не сповна розуму... До речі, у вас немає ще одної люльки? Це... знаєте, заспокоює.

— Ти не палиш, ми домовлялися, — прошипів Сашко.

— Ми домовилися про цигарки, — нахабно відмахнувся Кирило. — Про люльку мови не йшло.

— Ви доволі спостережливий, — Хогс встав з місця і взяв з камінної полки ще одну люльку та кисет з тютюном. — Тримайте.

— Я — детектив, — нагадав Кирило і заходився набивати тютюн в люльку.

— Власне, я мабуть вже теж.

Кирило зміряв конкурента пронизливим поглядом.

— І як з вами сталася така біда, Хогсе?

— Ну, після того як той візитер розчинився в стіні...

— Що, даруйте, він зробив? — перепитав Сашко.

— Я не сказав? — здивувався Хогс. — Той чоловік у яскравому лахмітті, якого я застав у крамниці після її зачинення, він пішов просто в стіну. Це мене дещо налякало, чесно кажучи.

— Я б не сказав, що ви з лякливих, — зауважив Кирило.

— Це так. Але привиди... — Хогс пересмикнув плечима. — Власне, саме тоді я вирішив, що від будинку треба позбавлятися. Я і раніше хотів... Думав про зміну роду діяльності. Але виявилися, що це не так вже й просто. Якимось чином вістка про привида розповсюдилися містом, і тоді до мене з'явився цей пан — Посередник. Він зробив мені пропозицію: я вистежу привида, а він купує мій будинок.

— Будьте впевнені, Хогс, саме він і розповсюдив ці плітки! — запально вигукнув Сашко. — Не здивуюся, якщо він і нацькував на вас привида.

— Але навіщо? — здивувався Хогс.

— Бо... Не знаю!

— Не верзи дурниць, — обірвав його Кирило і повернувся до Хогса. — Отже, ви детально описали цього привида у лахміттях Посереднику. Зрозуміло... До речі, що значить «вистежити»? Ну побачите ви його ще раз, Хеміше? І що? Це рахується за «вистеження»?

— Він сказав, що я маю слідувати за ним.

— Куди? В стіну??? — щиро здивувався Кирило. — Щось тут не в'яжеться...

— Так... — розгублено кивнув Хогс. — Про це я якось не подумав...

— А про що ви взагалі подумали, пекарю? — презирливо фиркнув Кирило, підвівся з крісла і підійшов до вікна. — Перш, ніж укладати такі угоди з такими... істотами, треба дуже гарно подумати.

— Власне, я подумав, що спробую його застрелити, — Хогс і сам не помітив, як почав виправдовуватися.

— Посередника? — глузливо перепитав Холмогоров, розсіяно роздивляючись вулицю за вікном. — Чи привида?

— Ви самі себе чуєте? — обурено спитав Сашко. — Привиди... Застрелити... Ви при розумі, хлопці?

— Ти правий, — Кирило різко стрепенувся, немов великий кіт. — Ми щось не туди зайшли з Хемішем у наших міркуваннях. — А все почалося зі штукатурки... Транспорт, кажеш? — він раптом розвернувся до Сашка. — Ти вмієш подати ідею, друже!

— Що? — напружився той. — Про що ти?

Але Кирило вже звернувся Хогса.

— Скажіть-но, Хеміше, а де тут найближча станція метро?