Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.15. Побачення

Сашко прийшов у кав'ярню на Узвозі заздалегідь. А Кирило, як галантний кавалер, поїхав зустрічати дівчину на машині. Але Сашко навіть уявити не міг, наскільки його друг може бути галантним. До сих пір він не мав змоги спостерігати, як Кирило спілкується з дівчинами. Може тому, що на його пам'яті Кирило з дівчинами не зустрічався.

Кирило допоміг Віталіні зняти верхній одяг, Кирило відсунув для неї стілець, Кирило, нарешті, подарував їй квіти! Чорт, це точно — Кирило Холмогоров?! Або Посередник все ж таки викрав його друга і замість нього підсунув ганебну підробку?!

«Якщо все це — заради справи, то я приголомшений!» — відправив Сашко повідомлення в «телеграм». Кирило скоса глянув на телефон, але навіть не взяв його в руки.

«Зразу видно, що вона тобі геть не подобається!»

Цього разу Сашко удостоївся лютого погляду і вирішив поки що Холмогорова не дражнити. Але той все ж не витримав, і на телефон Сашка прийшла зухвала відповідь:

«Якщо я щось роблю, то роблю це бездоганно!»

Після цього задоволений Кирило нахабно повернувся до друга спиною і цілком зосередився на побаченні.

В цій кав'ярні обидва вони бували часто, тож добре знали, за який столик хто повинен сісти, щоб Сашко добре міг чути розмову Кирила з Віталіною. Не треба говорити, що столики ці були заброньовані заздалегідь.

— Я люблю Поділ, — розповідала про себе дівчина. — Люблю гуляти Узвозом і Володимирською Гіркою. Я ж виросла тут, неподалік.

— Вчора я відвіз тебе на Харківський масив.

— Ми з мамою переїхали туди лише три роки тому. А до того жили тут, на Подолі, в старому будинку разом з її братом, моїм дядьком. Він лишився, а ми поїхали... Ну що я все про себе? Розкажи що-небудь і ти, Кирило.

— Та нема чого розповідати! Вчуся на останньому курсі в університеті, підробляю в таксі...

— Це твоя машина? Фанатієш з фільмів Бессона?

— Чому фанатію? Що, не можна просто так тюнінгувати автівку? — гонорова натура Кирила не виносила навіть натяку на плагіат. Навіть, якщо він був не його. Навіть, якщо він не мав жодного відношення до цієї машини.

Віталіна відкинулася назад, трохи шокована таким натиском.

— Я ж просто спитала!

— То машина друга, — буркнув Кирило. — Я її... орендував. Тимчасово.

— Дивно... — Віталіна роздумливо покрутила в руках чашку з кавою. — Буду відверта з тобою, машина привернула мою увагу раніше, ніж ти...

— Я здогадався! — роздратовано перебив Кирило. — Ти витріщалася на неї два вечори підряд, перш ніж я під'їхав до тебе.

«Починає хамити, — подумав Сашко. — От що за людина! Навіть з дівчиною не може притримати язика!»

— Я... Так! — Віталіна була збентежена, але все ще намагалася виправити ситуацію. — Просто я чула про неї! Про машину. А потім, коли побачила...

— Чула?! — Кирило миттєво перехилився через стіл, і зараз ніхто б не сказав, що вони — закохана парочка. Допит! От що це більш за все нагадувало. — Від кого?!

— Від дядька! — Віталіна нервово відсунула вбік свою каву. — Я ж казала тобі, що дядько досі живе на Подолі. Він часто ходить через Узвіз додому пішки з Червоного Корпусу...

— Він працює в Університеті?!

Сашко не витримав, і кинув в «телеграм» одне слово: «Не тисни!!!» Хотів додати ще «бовдур», але побоявся, що Кирило видасть його присутність необережним вигуком, або поглядом.

Та Холмогоров навіть не глянув у бік смартфону.

— Працює, — кивнула Віталіна. — Він професор історії. Його ім'я...

— Професор Моріарті! — закінчив за неї Кирило і, спіймавши розгублений погляд дівчини, виправився: — Я хотів сказати, Вілен Макарович Роздобудько.