— Я не розумію, чим ви незадоволені, Лесицький! — Кирило роздратовано міряв довгими кроками кабінет слідчого. — Я спіймав вам банду. Звертаю вашу увагу, всю банду. Ну, майже — всю!
Сашко хмикнув. Він сидів на стільці навпроти Лесицького і з цікавістю спостерігав за сердитим Холмогоровим і похнюпленим Лесицьким. На його думку, поліція у всі часи і у всіх місцях була однакова, і його друг дарма розпинається зараз перед сищиком.
— Так, — пробурмотів Лесицький, втупившись в папери, — мазуриків ми сьогодні затримали багато, не заперечую. І вигребли з їхніх кишень чимало краму, що вони сьогодні поцупили у городян.
— То чого ж вам ще, Лесицький?! — закотив очі Кирило. — Ви ж тепер герой газетної хроніки щонайменше на тиждень вперед!
— Герой... — зітхнув той. — Та цей ваш жарт із дзвіницею... Між іншим, як вам це вдалося? З вечора на ранок дати замітку у ранковий наклад «Відомостей»?
— Маю деякі корисні знайомства, — недбало кинув Кирило, на мить зупиняючи свій біг по кабінету.
Сашко знову усміхнувся про себе. Гонору пацану не займати!
— А ви знаєте, Холмогоров, що сам губернатор! — Лесицький багатозначно підняв палець, — поспішав на місце катастрофи? Страшно подумати, що було б... — сищик не закінчив, але й так було ясно, що було б явно непереливки.
— Катастрофи?! — щиро здивувався Кирило.— У вас що і губернатор — ідіот? Та як ви тут живете, бідолашні?
— Не смійте так говорити про високих осіб у моїй присутності! — грюкнув кулаком по столу Лесицький. — А то я вас, кінець кінцем, все ж таки заарештую!
— Диви, як ви заговорили! — обурився Сашко, поки Кирило хапав ротом повітря, підбираючи образливі епітети невдячному поліцейському. — Та якби не ми... Не він, — Вартовий вказав на друга, — ви б досі копирсалися з цією справою. І мабуть, лишилися б посади, нездара!
— Так, ви праві, — принизив тон Лесицький. — Вибачте мені. Але ж... — він знову зітхнув.
— Та що ще, кажіть! — нетерпляче кинув Кирило, падаючи на стілець поряд із Сашком і витягуючи довгі ноги у хіпстерських лакових штиблетах майже на середину кімнати.
— Той клятий Орден Станіслава! — вигнукнув Лесицький. — Ви ж так і не знайшли його, Холмогоров! А між тим Платон Кулаковський шкуру з мене спустить за ту брязкітку... Вибачте, за той державний орден.
— О! — сказав Кирило. — Я і забув... — Він на мить замислився, потім махнув рукою. — Але ж Городецький у вас в руках, і він головний у тих мазуриків. І я виграв у нього той орден вчора ввечері... Майже. Чесно кажучи, він підсунув мені підробку.
— Артемій Михайлович — поважна людина в місті, — кисло сказав Лесицький. — Боюся, його ми будемо вимушені відпустити з вибаченнями. Проти нього у нас немає нічого, окрім ваших слів, а цього, вибачте ще раз, недостатньо.
— Тобто, орден тю-тю, і саме це вас засмучує, — Кирило почухав у потилиці. — Розумію, не про те ви домовлялися з Посередником. Ну вибачте, що не виправдав ваших сподівань!
— При чому тут Посередник?! Ви такий образливий, детективе!
— Чим ще я вам не подобаюся?!
— Стоп! — гарикнув Сашко і, поки ці двоє не отямилися, поліз у кишеню: — О це ви маєте на увазі?
На довгу хвилину в кімнаті запанувала тиша.
— Де ти це взяв?! — нарешті оговтався Кирило.
— Де, де... Поцупив з кишені Городецького, поки ти горлав на весь Узвіз! Кінець кінцем, я ж кишеньковий злодій, забув? Повинен же я був хоч когось пограбувати, якщо вже з тобою не вийшло! — Сашко поклав Орден Святого Станіслава на стіл перед Лесицьким. — Тепер ви задоволені, інспектор?
Поліцейський мовчки кивнув.
— Ти просто... просто... Ти просто супер, малий! — захоплено видихнув Кирило, з неабиякою повагою дивлячись на друга.
Сашко повільно підняв на нього погляд.
— Як ти мене назвав, пацан?
Кирило швиденько підібгав ноги і напружився.
— Ну, той-йо...
— Ні, ні,повтори! — голос Сашка був м'яким, але це не ввело в оману Холмогорова, який швиденько підхопився на ноги і відскочив аж до дверей.
— Завтра поговоримо про свідчення і все таке інше! — скоромовкою кинув він Лесицькому і був такий.
Сашко підірвався слідом.
— Бувайте, Лесицький, — кинув він від самих дверей.
— Ма-а-алий?! — долинув до Лесицького з вулиці його розлючений рев.
Поліцейський лише всміхнувся і прибрав коштовну річ в шухляду.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чотири кроки до початку (Шерлокіана)
Bí ẩn / Giật gânЦе історія про детектива, який ним ставати не збирався. Але, якщо ти вплутався в небезпечну справу і раптом помер, а щоб повернутися в світ живих, тобі пропонують нове розслідування, то вибору в тебе насправді небагато. Але що робити потім? З голово...
