Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІ.8. Будемо ловити на живця

— Я тебе — що? — не вірячи своїм вухам, перепитав Сашко.

— Пограбуєш, — повторив Холмогоров, риючись у гаманці і кладучи на стіл гроші за чай. — Щось не так?

— Е-е... Ну-у... Взагалі-то...

— Ходімо, тобі потрібно переодягнутися, — Кирило підвівся і першим вийшов з трактиру.

— Гуляли, хлопці? — зустріла їх біля дверей пані Хана.

Кирило мовчки кивнув і пройшов повз неї. Хана проводила його докірливим поглядом, і Сашко відчув необхідність загладити поведінку друга.

— Ходили у справах, пані Хана! — привітно відгукнувся він, зупинившись поряд з домогосподаркою.

— Що ж це за таємничі справи, Олександре, що до вас поліцейські інспектори навідуються? — перепитала Хана.

— Хм... Ви спостережлива жінка!

— Поживете з моє, молодий чоловіче, також станете спостережливим, — дещо кокетливо відгукнулася Хана.

— Добре, піду я, — знітився Сашко.

Зайшовши в кімнату, Кирила він там не застав. Визирнув у вікно і побачив Холмогорова на задньому подвір'ї. Той завзято стрибав посеред багнюки.

— Що ти робиш, пацан?!

— Як, що? Одяг тобі готую!

— Чого?! — майбутній жебрак миттю зкотився по сходах на двір. — Ти що, всерйоз думаєш, що я це вдягну?

— А як ти думав стати схожим на жебрака? — Кирило обережно, двома пальцями, витяг з багна піджак і задоволено дивився на результат своїх трудів.

Декілька секунд вони обоє тупилися на зіпсовану одежу, потім Сашко обережно кашлянув.

— Знаєш, я думаю, злодію не обов'язково бути вдягненим як жебрак.

— То ти згоден мене пограбувати? — зразів Кирило.

— Ще декілька таких витівок, і я буду згоден тебе вбити! — щиро відповів бідолашний помічник божевільного детектива.

— Не треба нам таких жертв, — Кирило поклав залишки одежі назад у грязюку, і вони піднялися в квартиру.

У своїй шафі Сашко розшукав картатий чистий піджак і таку ж кепку, яку натягнув майже на носа.

— Ну що, я схожий на злодія?

— Ти схожий на ідіота, — розреготався Кирило.

— Та пішов ти!

— Ні, краще йди ти. Покрутися трохи на вокзалі сам, я підійду згодом.

— Може хоч ножа взяти? Ну, тобто, злодій я, чи не злодій?!

Кирило загадково посміхнувся, прослідував до вітальні і з тої ж шухляди, з якої вранці дістав купу грошей, витяг маленького револьвера.

— Тримай-но. Впораєшся?

— Я був на війні, пацан! — презирливо фиркнув Сашко. — На відміну від тебе.

— Ти був лікарем, — серйозно відповів детектив, пропустивши «пацана» повз вуха. — До того ж, цій зброї вік одроду.

— Впораюся, — впевнено кивнув Сашко. — Ще й тебе навчу, якщо хочеш.

— Хочу, — погодився Кирило, — бо тут їх два. Подякуємо Посереднику.

— То дивися уважно, — і Сашко заходився розбирати зброю, демонструючи другові кожен свій рух. Кирило тільки зосереджено сопів, бо зброю в руках тримав перший раз у житті.

— Добре, — сказав Сашко, коли настанови було закінчено. — Отже, я йду до вокзалу, ти приходиш згодом, вдягнений як поважний панич. І що — я лізу до тебе в кишеню?

— Ти маєш придивитися до вокзальної публіки, напевне там будуть і мазурики. А лізти до мене в кишеню треба у одного з них на очах. Потім — чекай, до тебе підійдуть і запропонують поділитися.

— Ага, — кивнув Сашко. — Тут-то я його і...

— Ти що, здурів?! — злякався Кирило. — Навіть не думай! Ти поділишся здобиччю, і потоваришуєш з вокзальними злодюжками.

Тобто, будемо ловити на живця! — підсумував Вартовий.