Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV.5. Стійте, де стоїте!

— Розташовуйтесь зручніше! — сказав Посередник. — Сподіваюся, тут нам запропонують справжній англійській чай.

Кирило і Сашко роззирнулися. Ще хвилину тому вони були у власній вітальні, а зараз сиділи за столом з картатою скатертиною у невеличкій і затишній кав'ярні.

— Нічого собі! — присвиснув Сашко. — Швидко! Ви б хоч раз дали валізу зібрати, Посереднику!

— Все за рахунок замовника, — той лагідно посміхався та із задоволенням сьорбав чай з великої чашки.

— Май на увазі, це — останній раз, пацан! — Сашко повернувся до Кирила, який насилу зберігав непорушний вигляд. — Останній раз, коли я пішов у тебе на поводу! Чого щиришся? Задоволений?

— Так, — Кирило все ж таки не втримав посмішки. — Дуже задоволений!

— І вже точно буде спокійніше, ніж витримувати напади хандри у пана Холмогорова, — підморгнув Сашкові Посередник.

— Ну добре, — Сашко роздратовано відсунув стілець і різко піднявся, — Якщо вже вийшло по-вашому, то годі тут сидіти! Ходімо шукати привида. Чи кого там ми підрядилися знайти? Хеміша Хогса? Та яка, в біса, різниця...

— Оце я називаю діловим підходом! — із захопленням вигукнув Посередник.

Але, — Сашко раптово зробив крок впритул до нього і міцно стиснув за плече, — якщо на цьому знову все не закінчиться... Якщо ви знову знайдете спосіб нас надурити... Я вб'ю вас, Посереднику! Я ще не знаю як, але я знайду спосіб, клянуся!

— Це буде дуже справедливо, — Посередник скривився від сашкової залізної хватки і обережно вивільнився. — Проте, вам немає чого турбуватися, Олександре! Я ніколи не брешу і завжди виконую домовленості.

Сашко відпустив Посередника і пішов до виходу, не звертаючи уваги на дещо розгубленого Кирила, який широким кроком поспішив слідом. Посередник дріботів останнім.

— Де ми? — спитав Сашко, оглядаючи вузьку вулицю, вимощену бруківкою. Три, чотири і п'ятиповерхові будинки стояли впритул один до одного.

— Мерілебон-роуд, — коротко відповів Посередник.

— Це — серце Лондону! — захоплено видихнув Кирило. — Агов, докторе, ти ж завжди хотів побачити Лондон! — він штрикнув ліктем Сашка.

— Вгамуйся, пацан! Ми тут заради діла, а не розваг!

— Ходімо до пекарні, — нетерпляче сказав Посередник. — Там ви зможете зорієнтуватися на місці злочину.

— Не факт, що саме там — місце злочину, — Кирило швидко обігнав своїх менш довгоногих супутників. — Гасаючи за привидом, Хогс насправді мав змогу зникнути будь-де! Викрали? Пхе! Кому міг знадобитися цей нехлюй? Хіба що, все тому ж привиду? Але...

— Самі побачите, — обірвав Посередник розлогі міркування детектива. — Та не біжіть ви так, пане Холмогоров, я вже захекався! — він зупинився і витер спітнілого лоба. — Ми прийшли.

— Хм... — Кирило не поспішав заходити всередину і заходився оглядати будинок ззовні. — Не схоже, що помешкання лишилося без власника.

— З чого ти це взяв? — Сашко і собі підійшов ближче. — Здається, двері зачинено.

— Так, але, — Кирило вказав на вітрину, — дивись, тут свіжа перепічка.

— Дійсно! — Сашко підійшов ще ближче, майже ткнувшись носом у скло. — А може, в нього є помічники, у цього Хогса? Посередник?

— Є, — не став заперечувати той. — Кілька хлопчиків, які розкладають товар на полиці та відносять його постійним покупцям.

— Може це вони?

— Може, — Кирило ще раз ретельно оглянув вітрину. — Проте давайте вже зайдемо.

— Але ж двері зачинені... — зауважив Сашко. — Упс... Посереднику?! Де це ви так вправно навчилися зламувати замки?

— Була така нагода, — просопів той, ховаючи в кишеню набір відмичок. — То ви заходите?

— Так, — Холмогоров відсторонив Посередника і зробив рішучий крок всередину. — Сашко, давай за мною.

Сашко переступив поріг і озирнувся. Невеличка акуратна хлібна крамничка, сходи на другий поверх, де, напевно, розташована квартира Хогса.

— Треба глянути, що там, — сказав він Кирилу, який вже заніс ногу над першою сходинкою.

— Стійте, де стоїте! — раптом роздалося зверху.

Хлопці одночасно підняли голови. З другого поверху, над перилами сходів, на них дивилося дуло пістолету.