Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

І. 13. Вечір в театрі (продовження)

Дорогу Багрову заступив жандарм.

— Ваш квиток надірвано.

— Так, але я... я... — Багров, наляканий, але рішучий в своєму прагненні потрапити всередину, він шалено пітнів, його руки трусилися. Дурень би не помітив, що з ним щось не так, а жандарм дурнем не був. Він вже потягся до зброї, але знову — невчасно, або навпаки, як подивитися — втрутився підполковник Кулябко:

— Що тут? Та пропустіть вже його, це моя людина.

Рука Багрова ковзнула по кишені, Кулябко проводив цей жест байдужим поглядом. Закладаюся, він знав, що у Багрова в кишені браунінг! І закладаюся, що чекав, коли на зміну цьому боягузу з'явиться та, друга персона, яка хоче утнути «щось екстравагантне». А може то я, сам того не бажаючи, підштовхнув Багрова до цього перевтілення?

Спектакль тривав. Імператор і прем'єр-міністр розташувалися в першому ряду. З вісімнадцятого за ними уважно стежив Багров. А за Багровим спостерігали двоє — я і підполковник Кулябко.

Закінчився другий акт. Імператор неквапом піднявся з місця, і я перехопив нетерплячий погляд, який він кинув на Кулябко. Та що ж тут у вас в біса коїться?!

Кулябко жестом підкликав Багрова до себе. Ще кілька тихих фраз, різкий жест підполковника.

«Їдіть до дому!» — принаймні, я трактував це так. Невже друга персона сьогодні взяла вихідний, чим неабияк роздратувала Кулябко? Багров попрямував до виходу, і поки він йшов, спина його випрямлялася, а крок ставав все більш впевнений. Ні, дідько її забирай, не взяла!

«Зараз», — прошепотів мені у вухо Посередник, ніби без нього я б не зрозумів!

Кулябко з кимось розмовляв, а Багров раптом різко розвернувся і майже бігом повертався до зали. Я рвонув йому напереріз. Він прямував до сцени, де стояв прем'єр, розмовляючи з поважними панами. Зовсім поряд стояв імператор. За кілька кроків до них, Багров рвучко опустив руку в кишеню. Я відкинув всякі умовності і припустив що є духу, нечемно розштовхуючи оточуючих. І зрозумів, що не встигаю.

Браунінг, що позавчора дивився мені в груди, цього разу був наставлений на прем'єр-міністра. Той не ворушився. Рука вбивці не тремтіла. Я стрибнув.

Все сталося одночасно: його постріл, мій стрибок і ледь помітний крок вбік Столипіна.

Ми з Багровим покотилися по підлозі.

— Я ж казав тобі не втручатися! — зашипів Багров, намагаючись скинути мене.

— Та пішов ти! — нічого більш розумного мені в голову не прийшло.

Але прем'єр, на диво, лишався на ногах.

«А я казав, що історія нелінійна», — прошепотів Посередник.

Дякую! Саме цієї інформації, і от саме зараз мені так не вистачало!

— Я все ж таки вбив його, — сказав Багров, вивільняючись. Його друга персона виявилася напрочуд сильною.

Але Столипін продовжував стояти. Я завадив вбивці зробити влучний постріл, і куля влучила в орден на грудях прем'єра. Радіти? Мабуть, не варто. Він стікає кров'ю. Пуля зрикошетила і увійшла в правий бік грудей. Його поранено, і сильно.

А Багров тим часом спокійно прямував до виходу.

— Тримайте його! — роздався чийсь істеричний вигук.

Натовп ринув за терористом.

«Вбитий при спробі втечі», — промайнуло у мене в голові, коли якийсь високий жандармський чин замахнувся на нього шаблею. Але тут інший охоронник збив Багрова з ніг і буквально перекинув його через бар'єр у оркестрову яму.

Я стояв і дивився, як прем'єр-міністр повільно розстібає сюртук, під яким був зовсім скривавлений жилет. І яким розчарованим поглядом дивиться на затриманого Багрова підполковник Кулябко. А потім я підняв очі на самодержця і, витримавши секундну паузу, сказав Посереднику, що просто повинен був зараз стояти за моїм лівим плечем:

— Я готовий назвати головного замовника замаху на прем'єр-міністра.

— Впевнені, пане Холмс?

— Так. Це його імператорська величність Микола Другий.