Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

І. 10. У Купецькому саді

Київ 1911-й рік

Я неспішно прогулювався Купецьким Садом, іноді відчуваючи на потилиці теплий погляд Посередника. Мій круглий куратор вже встиг дістати мене до печінок, але у справі я відчував певний кураж і мав інтерес. Скоріше, до Багрова, ніж до вбивства прем'єр-міністра, тим паче, що воно відбудеться лише завтра.

«Історія — нелінійна», — почув я тихий шепіт над вухом, і краєм ока помітив круглий капелюх.

Та я вже це второпав! І зрозумів, чого побоювався Посередник. Що моя вчорашня бурна діяльність могла підштовхнути Багрова до вчинення замаху сьогодні, на прогулянці. І що тоді, от дідько, станеться з тою нелінійною історією?!

Так і кортіло сказати йому «а я попереджав», але товстун як відчував мій настрій і на очі не з'являвся.

Великий і ошатний натовп, мов бурхлива ріка, вирував навколо перших осіб Імперії. Я впізнав Миколу Другого, що був оточений тісним кільцем охорони, впізнав Столипіна — основний мій інтерес. Крім них я не знав тут більше нікого, хоча тут напевне було ще декілька осіб, яких я мав бачити на сторінках підручника з історії.

Я не розумів, яким чином можна вчинити замах при такій кількості людей та охорони.

Згодом я побачив і Багрова. Він прогулювався досить далеко від царя з прем'єр-міністром, що і не дивно. Пробитися до них було майже неможливо. Але він, схоже, все ж таки намагався. Його рука застигла у кишені — напевно, там був вчорашній браунінг.

Я почав штовхатися більш енергійно, намагаючись опинитися у нього за спиною.

— Що ви плануєте робити, якщо він почне стріляти? — з цікавістю спитав Посередник, вигулькнувши з натовпу поруч зі мною.

— А що ви пропонуєте? Спробувати його спинити?

— Он де, зверніть увагу, — він вказав мені на огрядного пана у формі з еполетами. — Це підполковник Кулябко. Багров знаходиться під його персональним патронатом. Вони спілкувалися вчора, після того, як ви пішли.

— Цікаво, тільки я бачу, що у Багрова пістолет у кишені?

Посередник знизав плечима:

— А що ви хотіли від поліції? Вони не бачать далі власного носа! — і знов кудись подівся.

Бісове створіння! Міг би й допомогти!

Хвилин через п'ять мені все ж таки вдалося доштовхатися до майбутнього вбивці. Багров теж часу не втрачав і наразі стовбичив поблизу Кулябко. Я став за їх спинами, користуючись тим, що на мене не звертали уваги.

— Що ви тут робите? — холодно запитав Кулябко свого агента.

— Я... Мені до-до-доручили... — судячи з того, що Багров заїкався, це була та його особистість, з якою я починав вчорашню розмову.

— Де ваші терористи? Коли я передавав вам квиток, ви казали, що вони будуть тут... — підполковник махнув рукою, наче не змозі сформулювати думку.

— З-з-бирати прик-прикмети...

— Так, збирати прикмети прем'єр-міністра. Яка маячня! Та хіба ж його портрет не можна знайти у будь-якій газеті?

Підполковник роздратовано глянув на свого агента. Рука Багрова ковзнула по кишені. Я напружився.

— То що, підвести вас ближче? Щоб ви добре його розгледіли? — продовжував кепкувати підполковник із свого агента.

— Н-ні...

— Та ходімо вже!

Кулябко рішуче попрямував вперед, Багров підтюпцем потрусив за ним, щомиті витираючи запітнілого лоба. Я рушив слідом, гадки не маючи, що робити, якщо на сцену вийде той, інший, Багров. І ще для мене була загадкою досить дивна поведінка Кулябко. Навіщо він тягне Багрова ближче до прем'ра? Невже він ніколи не стикався із іншою його особистістю? У хлопця в кишені пістолет, і підполковник таємної служби цього не бачить?

Вони зупинилися майже у десяти кроках від царя і Столипіна. Микола Другий підвів очі і обмінявся поглядом з Кулябко. Ох щось мені не подобається цей погляд!

— Ну? — роздратовано спитав підполковник.

Він здурів? Таке враження, що він... підштовхує Багрова до фатального пострілу?!

— Тобто, замовник Кулябко? — зацікавлено спитав Посередник десь зліва.

— Можливо. Але ж ми з вами не з тих, хто робить передчасні висновки?