Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІІ.7. Хлопчик тригер

Що відбулося щось невиправне, він дізнався, коли приймав екзамен у другого курсу. Ці бовдури, як завжди, нічого не знали, і як завжди, списували.

Але якщо раніше вони хоча б готували «шпори», і за рахунок цього вчили хоч щось, то сучасне покоління студентів призвичаїлося списувати прямо з «гуглу» із своїх смартфонів. І це неймовірно дратувало професора.

— Досить! — він різко зупинився біля особливо нахабного студента. — Досить витріщатися в телефон! Йдіть і відповідайте на білет.

— Я ще не готовий! — заперечив той.

— А я думаю, що готовий!

Хлопець невдоволено піднявся з міста і пішов до кафедри.

— Що у вас в білеті?

— Початок двадцятого сторіччя в Києві. Життя, реформи та вбивство Столипіна.

— Починайте.

Він не дуже уважно слухав, що там плів той студент, бо вже вирішив, що вліпить йому «пару». Просто — за нахабство. Але остання фраза висмикнула його з роздратованого напівслухання.

— Що, що?! Повтори!

— Після невдалого замаху в київському оперному театрі, на третій день прем'єр міністр Російської імперії Петро Столипін помер у лікарні, — студент з подивом дивився на обуреного професора.

Той відчув, що в нього почало сіпатися око. Ну от навіщо цим бовдурам «Гугл», коли вони навіть користуватися їм нормально не вміють!

— Столипіна було вбито в театрі, і помер він на місці! Готуйтеся до перездачі, молодий чоловіче!

Але студент чомусь не вгамувався.

— Вибачте, професоре, але Столипін помер не в театрі.

Вілен Макарович завмер від такого нахабства.

— Ви ще будете зі мною сперечатися?!

— Але це точно!

— Точно що?! Де це ви взяли взагалі?

— Та в «гуглі» ж! — заволав студент. — Де ж ще?! Крім того, це відомо всім, — після паузи додав він.

Ні, це вже було край! Відомо всім, але не відомо йому, професору історії?

— Якщо ви праві, отримаєте п'ять. Якщо правий я — на перездачу можете не приходити. Згода?

— Згода! — задеркувато сказав студент і виклав на стіл смартфон з відкритою сторінкою «гугла».

Вілен Макарович нервово схопив пристрій, вп'явся поглядом у статтю і... не повірив своїм очам.

«Петро Столипін. Роки життя: 2 квітня 1862 року — 5 вересня 1911 року».

— Це неможливо... — прошепотів професор.

— Що, неможливо? — прудкий студент вже підсовував йому заліковку. — Професор, ви ж обіцяли!

Вілен Макарович подумав, що зараз в нього зупиниться серце. Такої ганьби він не знав за все своє життя. І винен в цьому був зовсім не цей студент, хоча теж був дуже неприємним типом.

В усьому був винен той клятий нахаба! Він зразу це зрозумів. Той, що назвався Посередником і збрехав йому! Це він зробив так, що історія змінилася, і тим самим пошив професора в дурні! Можливо, він спеціально все так підстроїв, щоб професор з'їхав з глузду! Можливо?! Саме так все й є! А ще... Ще винен той хлопчисько, хімік! Якого він ніяк не може пригадати! Але до нього не дістатися, бо він — труп! Та невже?! Труп?! А якщо він в змові з Посередником?! Він — хлопчик-тригер!

У професора запаморочилося в голові. Думки влітали і вилітали з мозку із швидкістю блискавки. Можливо, він і сходить з розуму, але одне він знає точно. Якимось чином Посередник і хлопчик-тригер змінили історію, «переключивши» її на інший варіант подій.

І всі навкруги нього тепер пам'ятають лише цей, інший варіант. Всі, крім нього, професора історії, який опинився не в той час і не в тому місці. А може... не всі?!