Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІV.14. Все не так

— Чи є сенс так бігти, генію? — Сашко захекався, поки наздогнав Холмогорова на середині вулиці. — Що могло статися за ті пів-одини, що ми пили чай та балакали з пані ... місіс Хадсон?

— Все, що завгодно, — на ходу кинув Кирило. — Ти ще не знаєш, але той волоцюга...

— Той, якому ти віддав всі наші гроші?

— Дві монети! Лише дві монети!

— Ти що, і побалакати з ним встиг?

— Трішки...

— А чому нічого мені не сказав?

— Та ось кажу ж...

— Чому ти зразу не сказав?

— Слухай, невже це важливо? — роздратовано зупинився Холмогоров. — Не сказав, бо ніколи було. Зараз кажу, бо це має сенс. Що знов не так?

— Все — не так, — зітхнув Сашко. — Добре, потім про це. То що сказав тобі той волоцюга?

— Щоб я тримався подалі від будинку на Мерілебон-роуд. Якщо, звичайно, не хочу наразитися на неприємності.

— Ага... А ти його послав до біса... А ні! Ти дав йому грошей! Навіщо?

— Щоб використати його і закинути «дезу» тим, хто його послав. Я натякнув, що не тільки я, але й Хогс не з'явиться в своїй пекарні цього вечора. — Кирило з досадою почухав потилицю.

— Власне, в цьому і полягав мій план. Ми повинні були піти туди вже затемно, коли ці артисти погорілого театру зі своїми «привидами» впевнилися б, що будинок пустий. Тоді ніхто б не заважав їм займатися своїми справами, — замріяно зітхнув Холмогоров. — І тоді — о! Тоді б ми прихопили їх на гарячому і все б з'ясували! Але ти навіть не уявляєш, як тяжко працювати, коли твій напарник — впертий віслюк, який врешті-решт робить все по-своєму! — гнівно закінчив Кирило.

— Авжеж, — лагідно погодився Сашко. — Ти правий, геть не уявляю.

Холмогоров з підозрою подивився на друга, але той був сама невинність, тому детектив тільки зітхнув і знов рушив у попередньому напрямку.

В мовчанні вони дійшли до пекарні. Двері були відчинені.

— Чорт! — процідив крізь зуби Холмогоров і притримав Сашка за руку.

— Треба зайти, — стурбовано сказав той, намагаючись звільнитися від чіпкої хватки детектива. — Якщо з тим нехлюєм щось трапилось...

— З ним точно щось трапилось, з тим бовдуром, — гнівно відповів Кирило. — Не поспішай!

— Чому?

— Щоб наразі з нами це щось — не трапилось.

— Не розумію... — почав Сашко, але Холмогоров вже відсторонив його від дверей, пильно оглядаючи кожну деталь навкруги.

— Вважаю, що тут вже нікого немає, — нарешті сказав він. — Ми можемо увійти.

— Геніально! — вигукнув Сашко. — А п'ять хвилин тому ми увійти не могли?

— Досить з мене одного нездари, який робить, що заманеться і геть не прислуховується до порад професіонала, — процідив Кирило і переступив поріг.

— До кого, даруй, я повинен прислухатися? — очманів Сашко, крокуючи слідом, але Холмогоров вже не слухав.

Він кинувся до стіни, біля якої лежав плащ Хогса, і прийнявся гарячково обмацувати її.

— Тут, зар-раза... Вона повинна бути десь тут! — бурмотів він, наче скажений.

— Що ти шукаєш, поясни? — продовжував дивуватися Сашко. — Де бісов Хогс?

— Він шукає пояснення, — долинуло від вхідних дверей. — А Хеміш Хогс — зник, як я вам і сказав сьогодні вранці.

Хлопці озирнулися. В дверях стояв Посередник.