Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

І. 9. План "Б"

Київ 2017-й рік

— Почалося! — у квартиру заскочив захеканий Сашко. Я підняв очі від книжки і зацікавлено подивився на нього.

— Ну і заварив ти кашу, пацан! — він не стримував захват. — Знаєш, що я щойно бачив? Двох бугаїв, що ломляться в двері нашого ділка з першого поверху, та репетують, щоб він повернув їм гроші! Клянуся, пацан, твій план був просто геніальним!

— Інших не тримаю, — стримано відповів я, хоч всередині в мене все співало. — І що ти зробив з тими бугаями?

— Я? — ненатурально здивувався він. — З чого ти це взяв?

— Бо в тебе роздряпана правиця, ось з чого! Сподіваюсь, ти їх не сильно пом'яв?

— Ну ти й... Шерлок!

— Дякую, — я піднявся і підійшов до вікна. Два неохайних типа саме «зализували рани» на нашому подвір'ї. Мій друг — вправний боєць. Я це завжди знав, тепер знають і бугаї. — Що з твоєю частиною справи?

— То ж як раз йшов до тебе, щоб розповісти. Є надійна людина.

— От і добре, — я кинув йому свій телефон. Він машинально спіймав його і лише потім з подивом вирячився на мене. — Тепер йди, і віддай його цій надійній людині. Тут всі докази — фото і відео, що я робив, поки ми їхали «за маздою», фото з лабораторії і оригінальна формула кінцевого «продукту». Цього повинно вистачити, щоб знищити цей диявольський бізнес. Принаймні, я на це дуже сподіваюся.

— А ти? — він все ще не розумів, хоч і почав щось підозрювати.

— А я, — я почав вдягатися, — поки що повожу їх за собою. — Боюся, мій шеф все ж таки зрозумів, хто саме зробив йому такий «подарунок». То ж через, — я глянув на годинник, — максимум півгодини сюди заявляться гості. То ж поспішай.

— Ми так не домовлялися, пацан! — різко сказав він, заступаючи мені дорогу. — Ми не домовлялися, що ти будеш ризикувати собою і гратися в наживку для вовків, поки я передаю справу поліції. Ти ж обіцяв!

— Я не пацан, а приватний детектив! І я роблю як краще, щоб наші старання не були марними. Подумай сам. Ти хочеш, щоб справу було закінчено? Тож мерщій біжи до тої надійної людини, і прослідкуй, щоб все було зроблено, як належно.

— Ні, ти просто зарозумілий шмаркач! Вони тебе вб'ють!

— По-перше, в цьому немає сенсу, по-друге, не встигнуть. Я піду в людне місце, наприклад у наше кафе на Узвозі. Трохи потеревеню з шефом...

— Ти дійсно думаєш, що здатний надурити його?

— Чом би й ні? До сього дня мені це вдавалося, — посміхнувся я. — Якщо я добре його вивчив — а я добре його вивчив — профілактичні бесіди, більш схожі на допити, будуть проведені з усіма лаборантами, які мали відношення до синтезу інгредієнтів. Шеф вже шукає «крота», і буде великою дурістю мені зараз ховатися, а тим більше — засвітитися з людьми з поліції. Я мушу бути на видноті. А от ти — інша справа. Ти можеш спокійно прямувати, куди хочеш.

Все ще вагаючись, він відступив від дверей, звільняючи мені шлях.

— Ти все це задумав з самого початку!

— Можливо, — знизав плечима я. — Хіба це не логічно?

Він поклав мій телефон у кишеню, натомість витяг свій і дав його мені.

— Добре. Нехай буде по твоєму. Знову — по твоєму! Будь на зв'язку.

— Авжеж!

Я прочинив двері, і він сказав мені в спину:

— А про твою брехню ми ще поговоримо згодом.

Я лише кивнув, не обертаючись, і почув, як він з силою грюкнув кулаком по столу. Тож зрозумів, що по закінченні справи мене очікує великий прочухан. І чорт забирай, це теж було цілком логічно!